Коли мій син Остап привів у наш дім цю Кароліну, мені здавалося, що весь світ перевернувся догори дриґом. Хіба ж я таке собі уявляла для свого хлопчика?
Та дівчина не мала жодних тих рис, які я хотіла б бачити у майбутній невістці. Вона була вся така «столична», з манерами, які мені видавалися холодними й надто сучасними. Не раз уявляла, що Остап одружиться з гарною, простою й домовитою дівчиною, як наша Наталія — доньчина подруга, яка завжди була як рідна. І навіть не приховувала свого розчарування, коли дізналася про Остапове одруження з Кароліною.
Того недільного вечора я вирішила діяти. На душі було важко, але я знала, що це потрібно для його ж блага. Всі мої надії тепер покладалися на те, що Остап зрозуміє, яку помилку зробив. Я подзвонила Наталці та доньці Марині й дівчата відразу погодилися мені допомогти.
— Покажемо їй, як виглядає справжня сім’я, — сказала я.
Настав вечір. Вони прийшли разом — Остап і Кароліна. Кароліна була у своїй новій сукні, привіталася з усіма, але трималася стримано, як завжди. Я відразу відчула холод. І знову те відчуття: “невістка — холодна кістка”. А Наталочка тим часом дбайливо накривала на стіл, допомагала мені й своїм скромним виглядом тільки підкреслювала різницю між собою та цією Кароліною.
Вечеря минула на диво добре. Кароліна сиділа тихо, наче миша під віником. Вона навіть похвалила страви, що були приготовані Наталкою, підняла келих з ніяковою усмішкою на знак подяки. І я, відчуваючи, що Остап теж бачить цю різницю, напружено чекала моменту, коли все це нарешті проясниться.
А потім, коли ми доїли десерт, я спокійно сказала:
— Маринко, Наталочко, підіть зі мною, я хочу вам показати орхідею у теплиці. Вона щойно зацвіла, така краса! А ти, Кароліно, будь ласка, збери та помий посуд. Остапе, ти ж приєднаєшся до нас, любий?
Кароліна одразу почала збирати тарілки, тихо погодившись. Проте Остап раптом зупинив дівчину, поклавши руку на її плече. У нього в очах блиснув невідомий мені блиск. Його голос був твердий, мов камінь:
— Залиш, Кароліно. Ти не маєш цього робити.
Моя невістка здивовано підняла голову на чоловіка, а я — обурилася на нього. Що за невдячність? Я для нього тут старалася, а він так?
— Синку, що ти таке говориш? Ми ж просто попросили Кароліну допомогти, — я спробувала переконати його м’яким тоном.
— Мамо, — голос Остапа вже ледь не тремтів від стриманого обурення, — це все була вистава, правда? Всі ці натяки, спроби принизити мою дружину. Ви з сестрою влаштували це заради того, щоб показати, як їй тут не місце? Я все це бачив, і знаєте що? Мені соромно. Соромно за вас, за ваше ставлення, за цей вечір. І вона не має прибирати. Хто це все влаштував — той хай і прибирає.
Я ледь не задихнулася від його слів. Маринка з Наталею стояли, збентежено переморгуючись, не розуміючи, що відбувається. А Остап дивився на мене, наче вперше побачив.
— Синку, ну що ти таке вигадуєш? Ми ж тільки хотіли, щоб ти сам зрозумів, — я спробувала виправдатися, але він мене перебив.
— Зрозумів? — Остап усміхнувся, але та усмішка була далека від радості. — Я зрозумів, що ви не хочете бачити мою дружину частиною цієї родини. І якщо це так, то ви не побачите і мене. Якщо ви не вибачитеся перед Кароліною, ми більше сюди не повернемося.
Мені здавалося, весь світ перекинувся від його слів. Невдячний хлопчисько! Проте я не ніколи у житті не вибачалася перед тими, хто молодші за мене й перед невісткою не хотіла. Потрібно було щось робити і я запитала:
— Кароліно, я не знала, що тебе цікавлять рослини. Пішли з нами, подивишся?
Дівчина відмовилася та зазбиралася додому разом з моїм сином.
Тільки тепер я зрозуміла, що втратила їх обох.
