— І навіщо все це було потрібно? Поясни мені! – не витримала Христина.
— Та все дуже просто, люба, — відповів чоловік.
Коли Христина познайомилася з Артемом, він одразу їй сподобався. Високий, стрункий, симпатичний хлопець із чарівною посмішкою на всі тридцять два зуби. Інженер у будівельній фірмі, не якийсь ледар. Спортивний, непитущий — чим не кавалер?
У нього був ще один беззаперечний плюс — явна симпатія до самої Христини.
На побачення Артем завжди приходив із букетиком квітів, час від часу запрошував дівчину в кафе чи ресторан, а на свята дарував оригінальні подарунки. Вони швидко з’їхалися, а за три місяці вже й одружилися.
Гучного весілля не влаштовували — просто сходили з родичами до ресторану, і все. Подарунки були у конвертах — родичі не стали довго думати, просто подарували молодятам гроші.
Після ресторану Артем, перерахувавши витягнуті з конвертів купюри, акуратно склав їх стопкою й повідомив:
— Завтра покладу на картку.
Христина подумала, що чоловік у неї хазяйновитий і відповідальний, і потягнулася до Артема з поцілунком.
Наступного вечора чоловік оголосив:
— Христино, я відкрив нам спільний сімейний рахунок. Давай зарплату переводитимемо на нього — це зручно. А на витрати братимемо теж звідти, з “спільного казана”.
Христина кивнула і знову потішилась чоловіком. Вона ще не знала, що цієї миті її життя змінилося.
Артем відкрив рахунок на своє ім’я і випустив до нього лише одну картку — для себе. Середина місяця, Христина отримала зарплату й перевела гроші на відкритий чоловіком рахунок. У вихідні молода сім’я вирушила до супермаркету за покупками.
— Артеме, нам потрібні гель для прання й кондиціонер, — сказала Христина, вказуючи на полицю.
Артем уважно оглянув полиці з мийними засобами.
— Гель? Навіщо нам гель, якщо є порошок, який набагато дешевший? — показав пальцем на непоказну упаковку чоловік.
— Гель краще пере і не забиває машинку, — пояснила Христина. — А ще цей порошок смердить.
— Як це порошок може смердіти? Усі вони пахнуть однаково, — відповів Артем.
— Смердить, Артеме. І огидно.
— Зате він у три рази дешевший, — відповів чоловік і поставив упаковку порошку в кошик.
— Гаразд, тоді бери й кондиціонер, — продовжила Христина.
— А навіщо він нам? — здивувався чоловік.
— Щоб усе було м’яким і приємно пахло.
— Христино, ти піддаєшся рекламним хитрощам. Після прання все й так нормально пахне — чистотою. Ми не витрачатимемо гроші на цей безглуздий кондиціонер, — заявив чоловік і покотив візок далі.
Того вечора Христина згадала, що перевела всю зарплату на спільний рахунок і не залишила собі грошей на обіди. На роботі вона звикла з колегами обідати в кафе поруч.
— Артеме, переведи мені на картку гроші на обіди, — попросила вона чоловіка.
— На які ще обіди? — насторожився Артем.
— На звичайні, у перерві.
— Ти хочеш сказати, що витрачаєш гроші на їжу?
— А як інакше? — здивувалася Христина.
— Можна брати їжу з дому й розігрівати.
— У нас немає мікрохвильовки, — зітхнула Христина і заснула.
Наступного дня вона зайшла у застосунок й побачила, що грошей чоловік їй так і не перевів. Її повідомлення в месенджері теж залишалося непрочитаним.
— Христино, ти йдеш? — заглянула до кабінету Тетяна з бухгалтерії.
— Ні, Таню, не піду сьогодні. Не голодна, — збрехала Христина.
— Зрозуміло, — хихикнула Тетяна. — Молодятам і любові вистачає!
— Щось таке, — усміхнулася Христина.
Насправді вона дуже хотіла їсти. Її чоловік знову не взяв слухавку, і повідомлення він теж не прочитав.
В один із вихідних днів Христина випадково забула вдома ключі чоловіка. Вирішила закинути їх йому на роботу. Охоронець повідомив, що Артем у ресторані через дорогу.
— Як у ресторані? — здивувалася Христина. — Він же туди не ходить!
— Щодня там обідає, — запевнив охоронець.
Христина зайшла до ресторану й одразу побачила чоловіка. Він сидів за столиком із гарненькою брюнеткою, усміхався і щось їй говорив.
— Ти, значить, у кафе обідати не ходиш, — мовила Христина, сідаючи поруч.
— Христино, — почав чоловік, але та не дала договорити.
— І навіщо це все було потрібно? Чому я сиділа без копійки, а ти тут насолоджуєшся життям?
— Та все дуже просто, люба, — відповів Артем. — Мені потрібна нова машина, от я й накопичую.
— На машину? За мій рахунок?
— Чому за твій? За наш спільний, ми ж сім’я.
— Чудово! — Христина підвелася. — Ми розлучаємося.
— То ж заради нас я це роблю. А ти не розібралась і починаєш мені тут сцени влаштовувати! — вигукнув Артем.
— Ніколи не буду дружиною скнари! — сказала Христина й вийшла не з ресторану, а в нове життя.
Головна картинка ілюстративна.
