fbpx
Дозвілля
– Кажу, Ірочко, ти мене пам’ятаєш? Я баба Катя! Ми з тобою в кіно ходили, на мультики, пам’ятаєш? Морозиво їли, співали, малювали. Пам’ятаєш, ти весь час просила – бабо, намалюй коника! А тепер тебе не впізнати. Приходь, кажу, до мене в гості, ти ж пам’ятаєш, де я живу? Будемо спілкуватися, ми ж рідня! А вона мені і заявляє – а що я буду мати з нашого спілкування? Я ледь не впала. Куди взагалі світ котиться? Рідній бабусі таке заявити!

Внучці сімдесятирічної Катерини Миколаївни, Ірині, двадцять сім, вона – донька її сина, якого, на жаль, вже немає на світі. І зустрілися бабуся з онукою після великої перерви довжиною в ціле життя, привід був невеселий – на прощанні з сином і батьком. Чоловік благополучним не був, особливо в останні роки. За життя нічого не відклав, навпаки, все, що було, розмотав. Перед відходом сильно нездужав, лежав у квартирі у матері, вона доглядала за ним сама.

Родичів у Катерини Миколаївни після втрати сина Максима не залишилося. Ну майже.

Колись давно Максим був одружений, і навіть дитина у них з дружиною була – донька Іринка.

– Максим, звісно, у мене пай-хлопчиком з самого початку не був, і в шлюбі колобродив, як хотів! – ділиться Катерина Миколаївна. – Пив, гуляв, дружину не поважав. Ну, я все робила для того, щоб Наталка від нього не пішла, все-таки мені здавалося, вона і дитина його якось тримають на плаву. У квартиру свою спадкову їх пустила, з дитиною допомагала, подарунки дарувала хороші невістці. Онуку одягала від і до на свої завжди. Гроші Наталі совала – мовляв, купиш що-небудь Іринці від мене. Загалом, намагалася, хутром назовні виверталася…

Катерина Миколаївна багато спілкувалася з онукою і дуже прив’язалася до дитини.

Проте, коли внучці виповнилося п’ять років, невістка все одно розлучилася з Максимом. Зібрала деякі дрібнички, дитину і поїхала до своїх батьків.

– Я намагалася налагодити зв’язок: дзвонила, приїжджала навіть кілька разів! – розповідає Катерина Миколаївна. – Кілька разів вдалося побачитися з Ірочкою. А потім замість дитини, на третій, чи що, раз, з їх квартири вийшов сват і сказав – вистачить, мовляв, сюди ходити нічого! Грошей на дитину не даєш, а поговорити любиш. Або плати гроші на дитину, або пішла звідси геть, поки з драбини не спустили!

Такої грубості від свата Катерина Миколаївна не очікувала. Грошей вона дійсно після розлучення Наталії з Максимом давати перестала – а з якого, власне, дива? Максим грошей теж не платив, оскільки працював по кілька місяців в різних місцях, а в основному сидів на шиї матері. Свати тоді були досить молоді, працюючі люди, цілком здатні прогодувати доньку з онукою. Та й Наталя вийшла на роботу. Так що дитина і без допомоги Катерини Миколаївни не голодувала, а жила цілком собі в достатку…

Так, Катерина Миколаївна – людина небідна. Крім однушки, яку успішно змарнував і прогуляв Максим, у неї дві квартири в престижних районах столиці – двокімнатна і трикімнатна, а також заміський будинок.

Нерухомість дісталася Катерині Миколаївні в різні часи за різних обставин у спадок. В останні роки в трійці вони жили з сином, там же була кімната доглядальниці, а двокімнатну і будинок жінка здає за вельми пристойні гроші.

Квартири Катерини Миколаївни, мабуть, і не давали спокою сватам. Вони так все життя і прожили з донькою та онукою в трикімнатній, зайвої нерухомості не отримали б. Хоча цілком би могли, троє працюючих дорослих свого часу, маючи бажання, що-небудь купили б.

…Після того непорозуміння з батьком Наталія перестала відповідати на дзвінки Катерини Миколаївни. Та спробувала зустрітися з онукою, дізналася, в яку школу дівчинка пішла, спробувала налагодити контакт з вчителькою. Та співпрацювати з бабусею своєї учениці відмовилася навідріз, більш того, пригрозила в наступний раз набрати 102: у дитини є мама, і ніяких бабусь витися навколо школи не повинно.

– Ось тільки таких проблем мені ще не вистачало для повного щастя, правда? – обурюється Катерина Миколаївна. – Звісно, я відступилася і махнула рукою. Не хочуть – їх право! З Ірою більше побачитися не намагалася…

Минуло два десятка років, і Катерина Миколаївна побачила внучку на прощанні з Максимом. У Ірини все добре, вона отримала освіту, працює, є хлопець. Живе, правда, з матір’ю і дідом все в тій же квартирі, куди свого часу пішла Наталя після розлучення…

Причому, на бабусю Ірина ображена.

– З очей геть з серця геть! – каже вона. – Хіба так можна? Спочатку я прямо улюблена внучка була, а після розлучення – як відрізало. Стала не потрібна, як так?

Те, що бабуся намагалася побачитися, їй просто не давали, Іра не вважає аргументом. Хотіла б – знайшла можливість, спілкувалася. Значить не хотіла! У дитинстві внучка, виходить, була не потрібна, а зараз знадобилася. Навіщо? Горщики носити, адже скоро прийде такий момент? Ну, нехай перепише тоді на Ірину хоч кілька метрів нерухомості. Вона одна в трикімнатній квартирі, зараз їй трикімнатна не потрібна, можна розміняти її на дві одинички, в одній жити самій, другу відписати внучці.

Ось тоді це буде чесно. Чекаєш спілкування і любові від дорослої вже онуки? Хочеш несамотньої старості? Ну то зроби в стосунки елементарний внесок. Після цього і розмовляти можна буде…

А може, Ірина не так вже неправа? Що думаєте?

Автор: Оlena Dunаyeva

Фото ілюстративне.