— Катю, позич ще трохи, бо дітям на зиму навіть чобіт не маю за що купити — плакалася в слухавку Оксана. Я віддала їй останнє, а за годину побачила в її передпокої сумку, вартість якої перевищувала мої дві зарплати.
Того дня небо над містом затягнуло сірими хмарами, і дрібний дощ настирливо стукав у шибки. Катерина йшла вулицею, міцніше стискаючи парасольку. Вона планувала цей візит до своєї давньої подруги та куми Оксани ще з минулого тижня.
Вони товаришували багато років, разом пройшли через студентські гуртожитки, перші невдачі на роботі та виховання дітей. Останнім часом Оксана постійно бідкалася на життя.
Кожна їхня телефонна розмова починалася з переліку боргів, скарг на низьку зарплату чоловіка та неможливість купити дітям навіть нове взуття. Катерина, маючи добре серце, нерідко допомагала подрузі — то продуктами підсобить, то грошей позичить без вороття.
Коли Катерина переступила поріг квартири Оксани, її зустрів знайомий аромат кави та випічки. Але щось у повітрі було інакшим. Оксана виглядала занадто збудженою, метушилася на кухні, ховаючи очі. На вішалці в коридорі, серед старих курток і зношених пальт, висіла вона — елегантна шкіряна сумка відомого бренду.
Катерина знала цей бренд, бо сама мріяла про таку річ пів року, але відкладала покупку через ремонт у власній оселі. Ціна такої сумки дорівнювала трьом місячним зарплатам середнього працівника.
Катерина зняла плащ і мовчки пройшла до вітальні. Її чоловік Матвій завжди казав, що вона занадто підозріла, але зараз інтуїція просто кричала.
— Привіт, Оксано. Гарна річ у коридорі, подарунок? — обережно запитала Катерина.
Оксана здригнулася і ледь не впустила горнятко.
— Ой, Катю, та то стара сумка, просто почистила добре.
— Не схожа вона на стару. Шкіра ще пахне новим магазином.
— Та то мені далека родичка передала, вона за кордоном працює, вирішила віддати, бо їй не пасує.
Катерина присіла на диван. Вона відчувала, як усередині закипає щось схоже на образу. Лише три дні тому Оксана дзвонила їй і ледь не плакала, що не має за що купити молодшому синові куртку на зиму. Катерина тоді переказала їй значну суму, відірвавши від сімейного бюджету.
— Матвій вчора питав, як ви там справляєтеся. Він теж переживає за вашого малого.
— Передай йому дякую, ми якось тягнемо. Але зараз так складно, просто руки опускаються.
Оксана продовжувала розливати каву, уникаючи прямого погляду. Катерина помітила, що на столі з’явилися дорогі цукерки, які зазвичай купують лише на великі свята. Атмосфера ставала дедалі напруженішою. Катерина вирішила не відступати.
— Слухай, кумо, я ж не сліпа. Сумка нова, на столі делікатеси. Може, у вас справи пішли вгору? Я була б тільки рада за вас.
Оксана поставила чайник на підставку і нарешті подивилася на подругу. В її очах промайнув дивний вогник — чи то роздратування, чи то гордості.
— Ну, припустимо, з’явилися додаткові кошти. Хіба я не маю права хоч раз у житті відчути себе жінкою?
— Звичайно, маєш. Але ти три дні тому просила у мене гроші на куртку синові. То де вони? Пішли на сумку?
— Це зовсім інше, Катю. Гроші на дитину — це одне, а мої власні заощадження — інше.
— Заощадження? Ти ж казала, що у вас нуль на рахунках.
Оксана сіла навпроти й нервово почала крутити серветку в руках.
— Знаєш, іноді треба вміти крутитися. Світ зараз такий, що чесністю нічого не досягнеш.
— Про що ти говориш? Яку ціну ти заплатила за цей добробут?
— Ніякої ціни. Просто вдало скористалася ситуацією. Пам’ятаєш ту справу на роботі з документами? Ну, про яку я тобі натякала минулого місяця.
Катерина похолола. Вона працювала в тій же сфері, що й Оксана, тільки в іншій філії. Вона знала, що Оксана мала доступ до певних рахунків, які закривалися в кінці року.
— Ти хочеш сказати, що взяла те, що тобі не належить?
— Я просто взяла свою премію, яку мені недоплачували роками. Керівництво і так має забагато, від них не убуде.
— Ти ж розумієш, що це незаконно? І що рано чи пізно це випливе?
— Нічого не випливе, я все перекрила іншими звітами. А ти, замість того щоб підтримати подругу, починаєш мене повчати.
Катерина відчула, як між ними виросла стіна. Та людина, яку вона знала роками, раптом стала чужою. Образа за обман з грошима на куртку змішалася з тривогою за майбутнє подруги.
— Я не повчаю, я просто не розумію, як ти могла так вчинити. І навіщо було брехати мені про гроші для сина?
— Бо я знала, що ти даси. Тобі ж легко, у тебе Матвій добре заробляє, ви не рахуєте кожну копійку. А я хочу жити зараз, а не в старості.
— Ми не рахуємо, бо працюємо з ранку до ночі. І я давала тобі, бо вважала тебе близькою людиною, а не тому, що маю зайве.
Оксана раптом засміялася, але сміх був сухим і неприємним.
— Близькою людиною? Ми всі близькі, поки це зручно. А як тільки з’являється можливість вирватися з цієї сірості, кожен сам за себе.
— Значить, ось як ти насправді думаєш.
Катерина встала з-за столу. Кава залишилася недопитою. Їй хотілося якомога швидше вийти на свіже повітря, незважаючи на дощ.
— Куди ти, ми ж тільки почали розмову.
— Я почула достатньо, Оксано. Мені прикро, що ти обрала такий шлях. І мені прикро, що наша дружба коштувала для тебе лише одну брендову сумку.
— Не будь такою правильною, Катю. Усі ми маємо свої таємниці.
— Можливо. Але не всі ми обманюємо тих, хто готовий віддати останнє, щоб допомогти.
Коли Катерина виходила, вона знову поглянула на ту сумку в коридорі. Тепер вона здавалася їй не красивим аксесуаром, а символом зради. На вулиці дощ посилився, але вона навіть не відкрила парасольку. Думки хаотично крутилися в голові. Як сказати про це Матвію? Він завжди добре ставився до родини Оксани, часто допомагав її чоловікові з ремонтом машини. Це відкриття могло зруйнувати не лише одну дружбу, а ціле коло спілкування.
Увечері вдома Катерина довго сиділа біля вікна. Матвій підійшов, поклав руки їй на плечі.
— Що сталося, люба? Ти сама не своя після гостей. Як там Оксана?
— Не знаю, як відповісти на це запитання, Матвію. Схоже, ми зовсім не знали тих людей, яких вважали рідними.
— Ти про що? Знову гроші?
— Не тільки гроші. Там щось набагато гірше. Оксана вчинила нечесно на роботі, і вона вважає це нормою. А ще вона використала нашу довіру, щоб купити собі дорогу цяцьку, поки ми думали, що її діти голодують.
Матвій зітхнув і сів поруч.
— Люди змінюються під тиском обставин або коли відчувають смак легких грошей. Це сумно, але ми не можемо нести відповідальність за їхній вибір.
— Але як тепер з ними спілкуватися? Як дивитися в очі її чоловікові? Він же, мабуть, теж усе знає.
— Можливо, знає, а можливо, вона і його обманює. Такі ігри рідко закінчуються добре.
Минуло кілька тижнів. Катерина уникала дзвінків Оксани, а та, відчувши холод, теж не надто наполягала. Одного ранку в офісі Катерини почалися розмови про велику перевірку в головному управлінні. Серце жінки тьохнуло. Вона згадала слова подруги про виправлені звіти.
Через кілька днів новини стали ще тривожнішими. Катерина дізналася від спільних знайомих, що в Оксани на роботі виявили велику нестачу. Почалося розслідування. Оксана дзвонила Катерині десятки разів, але та не підіймала слухавку. Не тому, що була злопам’ятною, а тому, що не знала, чим може допомогти в цій ситуації, де людина свідомо пішла на таке.
Одного вечора Оксана все ж прийшла до будинку Катерини. Вона виглядала розгубленою, її колишня впевненість зникла.
— Катю, допоможи мені. Будь ласка. Мені потрібні гроші, щоб повернути частину суми, тоді, можливо, справу закриють без наслідків.
Катерина дивилася на подругу і бачила перед собою зовсім іншу людину.
— Оксано, ти розумієш, що просиш? Я не маю таких коштів, а навіть якби мала — це не вирішить проблему твоїх вчинків.
— Ти ж завжди була мені як сестра! Як ти можеш відвернутися зараз?
— Сестри не брешуть про голодних дітей, щоб купити сумку. Сестри не підставляють своїх колег і фірму. Ти сама створила цю ситуацію.
— То ти мені відмовляєш?
— Я просто не можу брати участь у цьому. Тобі треба піти до юриста і розповісти правду.
Оксана зціпила зуби, її обличчя перекривилося від гніву.
— Я так і знала. Твоя доброта закінчується там, де починаються справжні проблеми. Живи у своєму правильному світі, Катерино. Але пам’ятай — ніхто не застрахований від помилок.
Вона пішла, грюкнувши дверима. Катерина залишилася стояти в коридорі, відчуваючи величезну порожнечу. Вона втратила подругу, але чи була ця дружба справжньою останнім часом? Можливо, вона просто бачила те, що хотіла бачити, ігноруючи тривожні знаки.
Згодом стало відомо, що справу Оксани передали до суду. Її чоловік, дізнавшись про все, забрав дітей і поїхав до батьків у інше місто. Життя, яке Оксана намагалася прикрасити дорогою річчю, розвалилося як картковий будинок.
Катерина часто згадувала ту зустріч і нову сумку в коридорі. Вона думала про те, як легко людина може втратити все заради ілюзії багатства. Чи варте було те хвилинне задоволення від покупки такої високої ціни? Чи можна було зупинити подругу раніше, якби Катерина була більш вимогливою до правди?
Питання залишалися без відповідей. Життя продовжувалося, але гіркий присмак зради ще довго нагадував про себе. Катерина стала обережнішою у своїх благодійних жестах, хоча серце її не зачерствіло. Вона просто зрозуміла, що справжня допомога — це не завжди гроші, іноді це здатність сказати тверде ні, коли людина йде не тим шляхом.
Минув рік. Катерина випадково побачила Оксану на ринку. Вона виглядала втомленою, постарілою, у старій куртці, яку колись збиралася викинути. Вони зустрілися поглядами, але ніхто не підійшов. Оксана швидко відвернулася і зникла в натовпі. Катерина відчула сум, але не провину. Кожен сам пише свою історію, і не завжди в ній є місце для щасливого фіналу.
Ця ситуація змусила багатьох знайомих задуматися над своїми цінностями. Хтось став на бік Оксани, вважаючи, що система сама штовхає людей на таке, а хтось повністю підтримав Катерину. Але істина, як завжди, десь посередині, у тих непомітних моментах, коли ми робимо вибір між совістю та миттєвим бажанням.
Чи варто було Катерині все ж таки допомогти подрузі востаннє, попри все? Чи правильно вона вчинила, розірвавши зв’язок у найважчий для Оксани момент?
Кожна така історія — це урок для нас усіх. Ми часто бачимо лише верхівку айсберга, не замислюючись, що ховається під водою. Іноді дорога річ у чужих руках може розповісти про людину більше, ніж тисяча слів. Важливо вміти бачити правду, якою б вона не була.
Чи траплялися у вашому житті випадки, коли близькі люди розчаровували вас своїми вчинками заради матеріальних благ? Як би ви вчинили на місці Катерини — пробачили б і допомогли чи пішли б назавжди, оберігаючи свій спокій?
Поділіться своєю думкою у коментарях, це дуже важливо для нас, щоб розуміти різні погляди на такі життєві ситуації. Не забудьте поставити вподобайку, якщо ця історія змусила вас замислитися про справжні цінності. Ваша активність допомагає нам створювати більше цікавого контенту для вас.
Що ви думаєте про вибір Оксани і реакцію Катерини? Чи є виправдання для обману заради сім’ї? Чекаємо на ваші розповіді та роздуми.
