Йому 23. Він з 18 років тримає зброю у руках. З 18 років він розпізнав у собі воїна. Ген воїна, який обирає не кожного, але який змушує йти на вчинок заради країни, людей та справедливості.
Його звуть Хан. Ще у лютому був військовослужбовцем Десантно-штурмових військ ЗСУ. У день війни він був на заводі, де проходили випробування зброї для його підрозділу.
Оскільки, всі його хлопці вже зустрічали ворога під Чорнобилем хлопець вирішив згуртуватися з іншими побратимами, які були на «Зброярі» та примкнути до гвардійської «Омеги», яка поблизу на околицях теж відбивала ворога.
«Я волонтерив у Нацгвардії перші тижні», мене це не «напрягало», адже, у нас у всіх було одне завдання. Коли почалася війна я побачив, що Нацгвардія це такі ж відважні хлопці, як ЗСУ та інші підрозділи. Я можу сказати, що з першого завдання закохався у цей підрозділ».
Поза бойовими завданнями хлопець не стихає із жартами. Смерть і сміх. Ось так і воює. Хороші легкі жарти, багато про кохання і очікування відпустки. Другої за 9 місяців війни…
«Мені подобається ходити на цій грані життя та смерті. Коли ти вижив – день по-справжньому стає смачним. Їжа стає теплішою, ліжко – більш м’яким, броня стає легшою».
Війна, каже Хан, у його розумінні – це азарт. Але за всі місяці повномасштабної війни, певен, що навчився контролювати емоцію і не заграватися з чорною. А ще: війна – це простота.
«Прокинувся, відпрацював, зробив висновки, підготувався до наступного дня, заснув».
Війна – потік днів.
Якщо починаєш жити «напряжно» на війні – це закінчується погано, каже герой, але треба розуміти, що смеpть – це і набагато прозаїчніше ніж ми собі думаємо.
Якщо людина це усвідомлює, то вона не буде себе заганяти у глухий кут незворотності і катастрофи.
«Треба відпустити ситуацію. У нас вибору немає. Прийшов ворог, ми його валимо. Все. Виконуй просте завдання на день – ВИЖИВИ СЬОГОДНІ!»
