Іван привів додому свою коханку, і сказав що житиме з нею в нас в хаті на першому поверсі. А я з дітьми і стренькою мамою маю переїхати на другий поверх. Він зробить нам окремий вхід, аби ми одне одному не заважали. Ми ще навіть не розлучені, а в хаті вже живе інша жінка. Як мені бути?
Пропонувала чоловіку продати будинок, і тоді кожен купить собі житло. Але він проти, бо лиш недавно ми зробили там ремонт. І його коханці дуже подобається наш будинок, тому на поступки мені він не піде.
Потім я запропонувала йому жити з мамою і дітьми на першому поверсі, а він зі своєю коханою нехай живе на другому. Бо моїй старенькій мамі важко на сходах підніматись на другий поверх кожного дня.
Але йому з Іриною хочеться зранку пити каву на терасі, а не на балконі другого поверху. Я взагалі мовчу про те, що діти бачитимуть батька з новою жінкою кожного дня. Як він взагалі це уявляє? Якими вони потім виростуть? З якими моральними цінностями?
Я йому казала, якщо він про мене не думає, то нехай хоч про дітей наших подумає. Це ж зовсім не нормально. Але він каже, що наші діти вже дорослі, і все зрозуміють. Бо їх батько щасливий, тому вони буду щасливі також. Дітям 16 та 14 років, і вони вже розуміють, що це не правильно.
Іван коли зустрів цю дівчину, його як підмінили. Я не очікувала такої підлості від нього. Бо у нас в шлюбі все було як у людей, лиш будинок недавно збудували. Але одного дня він прийшов додому, сказав що покохав дівчину з роботи, і планує з нею жити. Все відбулось так швидко, що наче уві сні. 20 років шлюбу наче й не було.
Я ледь змирилась з тим що у чоловіка нове кохання, як він сказав що планує жити з нею у нас вдома. Але ми ще навіть не розлучені, а він уже розпоряджається де я буду жити.
Я все ж таки настоюю аби ми продали будинок, розлучились і жили окремо. Бо це абсурд жити всім на одній території, і я не дозволю аби мої діти бачити чужу жінку біля свого батька. Але чи Ірині буде потрібен мій чоловік без його великого будинку?
