Історія про те, як я розійшлась з хлопцем через насмішки оточуючих
У мене не малий, як для жінки зріст, майже 180 см. Навіть найменший підбор додає мені ще більше. Я не дуже комплексувала з цього приводу, тому що хлопці, з якими я зустрічалася, були або такого ж зросту або трохи вищими.
Поки не познайомилася з Андрієм, який нижчий за мене. Ми разом навчалися, і спочатку ми просто дружили. Але після закінчення навчання, коли треба було розлучатися, зрозуміли, що потрібні одне одному.
Зняли квартиру та почали жити разом. Андрій був розумним, інтелігентним хлопцем, і мені було з ним цікаво, надійно.
Але одного разу нас запросив у гості його друг, мав день народження. Коли ми зайшли, то одразу привернули до себе увагу. Деякі навіть не приховуючи глузування, говорили, що ми оригінально виглядаємо. До цього випадку мене не бентежила наша різниця у зрості, ми навіть збиралися одружитися.
Я зрозуміла, що ми для них схожі на клоунів, адже Андрій нижче за мене на цілих двадцять сантиметрів.
Виявляється, більшість людей не цікавить внутрішній світ людини. Я розумію, що зовні доглянутим повинен бути кожен, хоча б мінімально, але ж це не повинно бути самоціллю?
Не це визначають особистість людини, манікюр та модний одяг ні про що не говорять насправді.
Це був лише початок. Де б ми не з’явилися разом, на нас одразу ж звертали увагу і мало не показували пальцем. Андрій намагався вкотре не ходити разом зі мною нікуди.
Через деякий час, хоч це й було болісно для нас обох, ми розлучилися, втомилися бути предметом глузувань.
Я ще довго не могла його забути, але за два роки вийшла заміж.
Зараз у мене вже двоє дітей, чоловік, але таких стосунків, як із Андрієм, у мене з ним немає. Після того як я його кинула він поїхав до свого рідного міста, і я про нього нічого не знаю.
Я часто його згадую і думаю, що ми вчинили безглуздо, що через громадську думку втратили один одного, а могли б бути щасливими.
