Ми з чоловіком живемо досить забезпечено. Нам по 40 років, дітей немає. Квартира, 2 машини, заміський будинок. Ми нічого не потребуємо, можемо собі дозволити багато чого. Практично все, крім власної дитини.
За останні 10 років було зроблено неймовірну кількість спроб стати батьками. Всілякі лікарі, супер-новітні клініки, “100-відсоткові” методики. Не жаль…
Ощасливити якогось малюка з дитячого будинку – не дозволив чоловік. Вірніше – ми хотіли, але два роки тому його молодша сестра Юля наpодила дитину. Ми з чоловіком тоді вирішили допомогти матері-одиначці. Але, з часом, ця допомога перетворилася в обов’язок, а мій чоловік дивним чином еволюціонував від дядька до “тата”.
Юлі – 29 років. У 20 вона втекла з дому, з-під опіки матері, і вискочила заміж. Її шлюб тривав лише півроку. І, повернувшись додому після невдалого заміжжя, Юля почала шарахатися від представників чоловічої стaті, як чорт від ладану. Юля працювала касиром в мережевому супермаркеті і жила з мамою.
Наpодила Юля, як прийнято говорити в таких випадках, “для себе”. Де батько дитини – невідомо. Та й навіщо Юлі батько для сина, якщо у неї є старший брат, який, всупереч всім загальноприйнятим нормам, цілком може стати “батьком” племіннику.
“Тато”, в Юліному розумінні, це приблизно так:
Забезпечити дитину житлом. Ні-ні, самій Юлі квартира ні до чого. Все тільки для дитини. А те, що квартира повинна бути оформлена на саму Юлю – а хто знає, може Юра в 18 років призведе до хати незрозуміло кого і матусю на вулицю виставить, з подачі молодої дружини. Мій чоловік з покупкою квартири не поспішав. Обіцяв, правда. Але не поспішав. Зараз Юля живе на орендованій квартирі, за яку, до цього часу, платив мій чоловік.
Подарунки. Багато подарунків. Бажано – кожні вихідні. Адже Юля так постаралася: як тільки вона дізналася про свою вагiтнiсть, вона відразу побігла міняти прізвище на дівоче. Щоб при кожній слушній нагоді тикати моєму чоловікові:
– Юрій – єдиний продовжувач твого прізвища! І це я тебе ощасливила, на відміну від твоєї бeздiтної дружини.
Мій чоловік повинен бути постійно на зв’язку. Завжди, в будь-який час дня і ночі. А то раптом Юрі що-небудь знадобиться, а “тато” – не доступний. Якось мій чоловік не відповів на дзвінок Юлі о 2 годині ночі, вона потім тиждень істерила. А треба їй було, щоб “тато” привіз кефір, який вона забула купити синові на ніч.
Наш будинок – будинок Юрочки. Я – безкоштовна нянька, коли Юленці треба відпочити від тягот материнства, і розвіятися по магазинах, в компанії “тата” дитини. Коли мій чоловік відмовився купувати сестрі другу шубу, то вона знову розридалася і заявила:
– Я цілими днями дбаю про твою дитину! А ти мені – ні говориш? Чому у твоєї бeздiтної (на це слово Юля завжди ставила особливий наголос) дружини три шуби, а у мене, жінки, котра подарувала тобі спадкоємця, тільки одна?
Мій чоловік, за 2,5 (дитині 2 роки, але ж Юля ще вaгiтна почала долати старшого брата) роки хапнувший всіх тягот свого, так званого, “батьківства”, на таку заяву сестри розсердився:
– Про мою дитину? Про мою? Ти подарувала мені спадкоємця? Юля, а тобі не здається, що в тебе дах поїхав? Знаєш, я чесно намагався тобі допомагати. Але ти наглієшь на очах. Пішла геть з мого дому!
Я так думаю, чоловік просто втомився від нав’язування йому племінника як спадкоємця. І це вічне “ти повинен, ти зобов’язаний” завжди його дратувало, але він стримувався. А Юля, останнім часом, дійсно почала перегинати палицю. Я особисто чула, як Юля запевняла родичів, що її брат скоро виставить мене на вулицю, а вони з сином будуть жити “на всьому готовому”.
А може, мій чоловік просто награвся в “тата”? Хто знає? Але хотіти власну дитину, чоловік перестав.
Від Юлі він став ховатися, перестав брати трубку. Моя свекруха, вона на пенсії, зателефонувала своєму синові з претензіями:
– Скоро осінь, чому ти ще не купив Юрчику комбінезон? Ще треба чобітки, черевички, і ще цілий список чогось там. І так – довго ще твоя бідна сестра буде на орендованій квартирі жити? Вирішуй, давай, проблему.
Але раніше Юля була цілком адекватною людиною. Вже не знаю, чи то материнство так на неї подіяло. Чи то вона дійсно, вибачте за вираз, оборзіла.
Днями вона прийшла до мене на роботу і влаштувала скaндaл. Вона тикала в мою сторону Юрою, якого тримала на руках, і кричала, що я повинна залишити їх! родину в спокої. Знаєте, як справжня коханка, яка прийшла на розбірки з законною дружиною.
– Залиш нас, у нас дитина. А ти? Що ти можеш йому дати? Чому ти забороняєш йому з нами спілкуватися? – кричала Юля.
Читайте також: Сповідь матері: повернися в сім’ю, дитино!
Я з нею зв’язуватися не стала – викликала охорону. Скaндaлістку акуратно провели на вихід. Відразу після цього я зателефонувала чоловікові і все йому розповіла.
Після цього некрасивого cкaндалу, чоловік вирішив: в допомозі Юлі відмовити. Відтепер буде так: її дитина – її відповідальність. Тим більше, раз вона наpoджувала “для себе”, вона ж повинна була подумати на які бабки вона буде ростити цю дитину? Також чоловік порадив сестрі пройти обстеження у психіатра:
– Юля, я – не батько твоєї дитини, заpубай собі це на носі. Допомогою ти почала зловживати. Образила мою сім’ю – мою дружину. Влаштувала їй сцену. Юля, тобі лікуватися треба. Не дзвони мені більше.
А що найдивніше, численні родичі чоловіка щиро шкодують Юлю, а ставлення до мого чоловіка у них стало як до одуда, який кинув свою дитину напризволяще.
Так, родичам треба допомагати. Але і ті, хто потребує допомоги, нахабніти не повинні.
Джерело.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
