Христина ніколи не думала, що повернеться в рідне місто після всіх тих років, що пройшли за кордоном. Вона виїхала в Англію, коли їй було лише 25, і ось уже майже два десятиліття вона будувала своє життя в Лондоні.
Вийшла заміж за Джона, англійця, але в душі завжди залишалася частинка того маленького містечка, де вона колись виросла, де її перше кохання було таким жвавим і безтурботним.
Кожного року на свій день народження, навіть за океаном, вона згадувала ті часи, коли разом з Андрієм, її першим хлопцем, вони гуляли по вулицях рідного міста, ховалися від усіх на старій лавці біля річки, цілувались під зорями.
З того часу багато змінилося, і хоч як би Христина не намагалася переконати себе, що її життя в Лондоні – це те, що вона хотіла, але щось у її душі завжди тягнуло назад.
І ось тепер, на своєму 45-річчі, Христина вирішила повернутися в рідне місто. Вона навіть не планувала святкувати це в Лондоні, тому забронювала квитки і прилетіла на кілька днів до батьків, щоб подивитися на знайомі місця, побачити давніх друзів, а головне – згадати, чому так сильно тягнуло її в ці краї.
Зустріч із батьками була теплою, але ностальгія за рідними місцями була надто сильною. Христина вирішила провести вечір на набережній річки, де вони з Андрієм завжди зустрічалися. І ось на тому самому місці, де вони колись ховалися від усього світу, Христина знову побачила його.
Андрій стояв біля мосту. За роки він сильно змінився – став трохи старшим, але в його очах все та сама іскра, яка колись змушувала її серце битися швидше. Він помітив її одразу.
– Христино! – вигукнув він, його обличчя розцвіло в посмішці. – Не вірю своїм очам!
Христина не могла стримати посмішку і побігла до нього. Вони обнялися, і серце Христини знову затрепетало, як у молодості.
– Як ти змінився, Андрію! – сказала вона, відводячи погляд.
– А от ти зовсім не змінилася, все така ж гарна! – сказав він в захопленні.
– Як живеш? – тихо запитала Христина.
– Маю власний ресторан, знову живу в цьому місті. Все по-старому, а все ж, багато що змінилося.
Вони сіли на лавку і почали згадувати старі часи. Андрій розповідав, як він одружився з Оленою, мав двох дітей, але його шлюб не вийшов. Олена поїхала з дітьми за кордон, і Андрій залишився тут, займаючись ресторанним бізнесом.
І хоч він сам не вірив, що колись ще зустрінеться із Христиною, але в душі це почуття до неї залишилися.
Вони стали говорити все більше і більше, ніби час зупинився, і їхня дружба відновилася, а емоції, які вони колись пережили, знову прокинулися в серці.
– Ти точно не змінюєшся, Христино. Твоя усмішка досі така, як була тоді, коли ми були молоді, – сказав він, з ніжністю дивлячись на неї.
Їхня зустріч тривала цілу ніч. Андрій розповідав про своє життя, а Христина про те, як їй живеться в Лондоні. Вона розповіла про чоловіка, Джона, який є її партнером вже 15 років. Вони не мають дітей, і її шлюб з часом став більше схожий на дружбу, ніж на пристрасні стосунки.
Але Христина не могла відвернутися від своїх почуттів до Андрія. Вона пригадувала, як важко було їй після того, як він залишив її. Як душа розривалося від болю, коли він одружився з Оленою. Вона пам’ятала, як думала, що ніколи більше не зможе любити так сильно, як любила його тоді.
Тепер вона сиділа тут, поруч із ним, і не могла зрозуміти, чому ці почуття так швидко повернулися. Чому саме він, а не Джон, її чоловік, був тим, кого вона хотіла бачити поруч у своїх мріях і думках?
– Я часто думала про тебе, Андрію, – тихо сказала вона. – Може, це було моєю найбільшою помилкою, що я тоді поїхала. Може, я і досі повинна була залишитися з тобою.
Андрій, поглянувши на неї, здавалося, розумів усе. Він теж думав про їхні юнацькі мрії, про те, як би склалося їхнє життя, якби він не зробив той крок, якби залишив її тоді, і вони разом будували своє майбутнє.
– Христино, я ніколи тебе не забував, – сказав він. – І я досі тебе люблю. Може, це дивно, але це так.
Христина сиділа мовчки. Її серце тремтіло від емоцій. Вона знову була на роздоріжжі, перед важким вибором.
Чи повернутися в Лондон до чоловіка, який хоча й не був для неї таким, як Андрій, але який став її родиною? Чи залишитися тут, де все було по-старому, але де вона знову могла відчути тепло і любов, які так давно шукала?
Рішення давалося важко. Але вона знала одне: серце ніколи не обманює. І те, що вона відчувала зараз, було більше, ніж спогади. Це було справжнє почуття.
– Я не знаю, що робити, Андрію, – сказала вона, дивлячись йому в очі. – Але давай принаймні ще раз по-справжньому жити, а потім вирішимо разом.
Він узяв її за руку.
– Я чекав на це ціле життя, Христино.
І, можливо, в той момент Христина зрозуміла, що любов не може бути змарнована, навіть якщо вона була втрачена на багато років. І що в житті не завжди важливо, що ти вибираєш, а важливо, як ти це робиш — з любов’ю і вірою в майбутнє.
А що б ви порадили Христині? Кого їй вибрати?
Фото ілюстративне.
