— Інно, я тобі сюрприз приготувала, люба моя! — свекруха вимовила дивні і через те хитрі слова. — Я знаю, що ти просто обожнюєш сюрпризи! І цей тобі точно сподобається! Жінка прокинулася від поганого сну й побачила, що чоловіка немає поруч. Вона пройшла квартирою. Було темно, але чоловік ніби зник в домашньому одязі та капцях.
Інна скептично глянула на матір чоловіка, незрозуміло з якої причини перебуваючу в веселому настрої. До того ж одягнена вона була дуже дивно — у білий медичний халат і яскраві штани, із зображеними на них іграшковими ведмедиками та зайчиками. На голові був точно такий же чепчик із зайками.
Наразі Ліліана Дмитрівна стояла в дверях квартири невістки і явно була на підпитку.
— Ви? У такому вигляді? — здивувалася Інна, з опаскою поглядаючи на свекруху.
— Що з вами? І з якої нагоди таке веселощі? Та ще й сюрпризи якісь придумали. Навіщо, адже ви мене ніколи не любили! — невістка зараз була сміливою і тому говорила не соромлячись.
— О, так, я веселюся! Мені радісно. І знаєш чому? Як тільки ти побачиш мій сюрприз, все стане на свої місця. Нарешті! Я дуже давно цього чекаю!
Ліліана Дмитрівна засміялася так, що в Інни побіг мороз по шкірі. Не звертаючи уваги на розгублену невістку, жінка впевненим кроком пройшла у спальню.
— Відкривай! — скомандувала жінка, показуючи на велику вбудовану шафу, що стояла у кімнаті Інни.
— У сенсі? — здивувалася вона витівкою свекрухи.
— Давай, давай, не тягни! Відкривай швидко, тебе там чекає сюрприз.
Запідозривши недобре, Інна кинулася до шафи. А, відкривши її, лише ахнула. Весь її новий й дорогий одяг валялася купою, він була в якихось темних плямах, а деякий — просто порізаний на шматки!
— Ви що накоїли?! — обуриланся Інна і нарешті… прокинулася.
У їхній з чоловіком спальні було незвично темно й задушливо. Незрозуміло навіщо Олег задвісив нічні штори, хоча знав, що дружина цього не любить. Вона завжди хотіла, засинаючи, бачити зоряне небо. І вікно було закрите, хоча Інна добре пам’ятала, що залишила його на режимі провітрювання перед сном.
— Олеже, — спробувала вона намацати поруч сплячого чоловіка. — Ти де? Ти навіщо закрив вікно? Невже сам не відчуваєш, як тут задушливо?
Інні було не по собі. Дивний сон вивів її з благого стану й чомусь розворушив не на жарт. Потрібна була підтримка коханого. Але на тому місці, де зараз мав би перебувати чоловік, хропучи й додивляючи десятий сон, чомусь було порожньо. Більше того, ліжко встигло остигнути. Все говорило про те, що Олег встав давно.
— Нічого не зрозуміла… — здивовано проговорила жінка, що не зовсім відійшла від сну.
Двері у спальню були прикриті, й Інна навіть із ліжка бачила, що світла у їхній невеликій квартирі немає. Стояла темрява. І тиша. Вона встала й вирішила піти відшукати зниклого чоловіка. А раптом йому потрібна допомога.
«Боже, що за нісенітниця лізе до голови? — вгамувала себе Інна. — Напевно, в туалеті з телефоном засів. Говорила йому — не пий так багато на ніч. Ні, він п’є та п’є, як не в себе!» Інна рухалася квартирою в пошуках зниклого чоловіка. Яке ж було здивування жінки, коли вона зрозуміла, що чоловіка вдома немає. Зовсім!
— Не зрозуміла гумору! А що відбувається? — розгублено дивилася Інна по сторонах. — Де він дівся? У цьому треба терміново розібратися! Значить, дружина спить собі спокійно, а чоловік незрозуміло де.
Жінка навіть підійшла до балкона, щоб дізнатися, чи не там чоловік. Двері виявилися щільно закритими, а на самому балконі нікого не було видно.
— Ото дива! — все щиро сподіваючись, що зараз усе з’ясується, весело промовила Інна.
Намагаючись поки не хвилюватися й не впадати в паніку, вона взяла свій мобільний і набрала номер чоловіка. Пальці не слухалися від хвилювання, яке все ж оволодівало нею поступово. Інна почала нервувати. І як би вона не намагалася себе вгамувати, все було даремно.
Коли нарешті виклик чоловікові було відправлено, її чекав нова несподіванка. Інна навіть здригнулася й голосно ахнула. Телефон Олега мирно лежав на тумбочці в передпокої й беззвучно вібрував при цьому.
— Без телефону пішов! Хіба це можливо? Адже Олежка з ним ніколи не розлучається! — приголомшено дивилася на гаджет Інна, боячися поворушитися.
Через хвилину дружина вивчала історію дзвінків і повідомлень, щоб подивитися, кому востаннє дзвонив або писав чоловік. Але й там нічого нового й цікавого дізнатися не вдалося.
— І що мені тепер робити? — запитала вона в зображеної на картині дівчини, що стояла в променях заходу сонця. Дівчина мовчала.
У неспокої Інна взялася ходити туди-сюди по квартирі, не знаходячи собі місця. А потім взяла себе в руки, сіла на диван і стала думати.
— Так, треба згадати. Може, Олег казав мені щось ввечері, просто я не звернула уваги на його слова? Про що він мені говорив. Про що? Та ні про що! Ми мовчали весь вечір. Кожен у своєму телефоні зависав. Я з Варькою листувалася, а він машини розглядав на своєму улюбленому сайті.
Інні терміново захотілося з кимось поділитися тим, що сталося. А ще — почути слова підтримки й хоч якесь припущення про те, де тепер шукати зниклого чоловіка. Але вона розуміла, що дзвонити комусь пізно й це виглядатиме непристойно — йшла третя година ночі.
Тоді вона вирішила перевірити, в якому одязі та взутті пішов чоловік. І тут її чекав новий сюрприз — Олег зник із дому в домашньому одязі та капцях.
— Ну от цього я взагалі не розумію! Як таке можливо? Його що, насправді викрали, чи що? Що за нісенітниця! Ну яка нормальна людина вирушить із дому серед ночі в домашньому одязі, та ще й не прихопивши з собою свій мобільник? Я що, потихеньку з’їжджаю з глузду?
Інна прокричала цю фразу досить голосно, тому що в неї вже починалася істерика. Раптом у оглушуючій нічній тиші вона розрізнила якийсь звук. Жінка навіть не одразу зрозуміла, що це. А потім кинулася в передпокій у надії побачити Олега, живого й неушкодженого. Адже так скрипіли їхні вхідні двері. Але там вона побачила, що передпокій порожній. А от інший факт привернув увагу. Вхідні двері були злегка відчинені.
— Як же я одразу цього не помітила? — здивувалася Інна. — Я ж кілька разів повз проходила.
Накинувши легку куртку, вона обережно виглянула на сходи. Там теж було тихо й порожньо. Ані душі! Поміркувавши, Інна зробила висновок, що чоловік все-таки пішов кудись, залишивши двері незачиненими. І зробив він це навмисно. Бо інакше вони б захлопнулися, й тоді Олегу довелося б відчиняти їх ключем і будити дружину, яка завжди спала дуже чутко.
— Так, так, це вже щось, — міркувала Інна. — А куди це мій чоловік вирушив та ще й не зачинивши двері? Сміття серед ночі вирішив винести? Чи йому теж сон дурнуватий приснився? — збуджена свідомість жінки видавала версії одну за іншу.
Повернувшись у квартиру, Інна навіть притулилася до кухонного вікна, з якого добре проглядався весь двір. Олега там не було. Та й нікого не було — місто тихо й мирно спало. Залишалося лише одне припущення — чоловік був десь тут, зовсім недалеко. Можливо, в одній із сусідніх квартир.
Інна знову вийшла в під’їзд і тихенько обійшла всі квартири на своєму майданчику, прислухаючись до сторонніх звуків. Потім спустилася на поверх нижче й проробила те саме, припадаючи до кожної двері. Потім піднялася на верхній поверх і таким же чином обстежила всі п’ять поверхів свого під’їзду. Скрізь було тихо. Тільки в одній квартирі, де в молодих батьків місяць тому з’явилася дитина, чувся неголосний шум і розмови. Батькам було не до сну.
Повернувшись додому, Інна сіла чекати свого зниклого чоловіка. Сну все одно вже не було. Та й як тут заснеш, коли чоловік пропав? Вона розуміла, що рано чи пізно Олег повернеться, і от тоді йому влетить!
Щоб трохи заспокоїти розхитані нерви, дістала з холодильника пляшку червоного й щедро налила його у великий келих. А потім, недовго думаючи, випила майже одним ковтком. У серці потеплішало, й Інна змогла подивитися на цю ситуацію навіть з гумором.
— Ну що, прямо як у анекдоті! — хихикнула вона, підливши собі заспокійливого. — І ти, Інночко, дожила до цього.
У нічній тиші будь-які звуки чутні голосніше, ніж удень. Хвилин через двадцять Інна явно почула, як клацнув дверний замок в одній із квартир нижнього поверху. Намагаючись не шуміти, як кішка вона метнулася сходами вниз. Там вона стала свідком дуже красномовної сцени.
Її чоловік, їй коханий чоловік Олег ніжно обіймав сорокарічну сусідку Жанну, від якої нещодавно пішов чоловік. Олег же, імовірно, прощався з нею після чудово проведеного часу.
— Дякую, Олежко, потішив. Я буду сумувати, — шепотіла сусідка, рум’яна після приємних хвилин в обіймах чужого чоловіка.
— Я теж, — притулявся той до чужої баби, як до своєї.
Парочка навіть не підозрювала, що в цей момент за ними спостерігає, ледве стримуючи себе, обурена Інна.
— Тепер, Олеже, тобі треба постаратися повернутися додому непоміченим. Зможеш? Мені тільки з твоєю дружиною проблем не бракувало, — тихо щебетала Жанна.
— Постараюся, не вперше, — засміявшись, відповів їй задоволений Олег.
Інна не витримала, не змогла далі терпіти цього.
— А, ось ти де, дорогий! А я тебе скрізь шукаю, думала, що вкрали тебе! — навмисно голосно промовила вона, дивлячись зверху на коханців.
Застукані зненацька й ніяк не чекаючи такого повороту подій, вони розгубилися й пару секунд роздумували, що вдіяти. При цьому обоє дивилися знизу вгору на Інну. Цього часу їй цілком вистачило на те, щоб розлюченою тигрицею кинутися вниз. Жінка хотіла схопити суперницю, проте Олег її затримав.
— Інно, припини негайно, що ти робиш!? — розгубився чоловік, не знаючи, як себе вести.
Гучні крики й шум на майданчику незабаром перебудили весь під’їзд. Із квартир стали виглядати незадоволені сусіди, яких підняли серед ночі. Деякі, вирішивши поспостерігати за результатом розбірки.
— Ну що, Олежко, добігався по бабах? — запитав літній сусід, посміхаючись. — Хіба не знаєш приказку-то «не спи там, де живеш». Тепер от отримав проблему.
— Та всі ви чоловіки однакові! Тільки й шукаєте, де б тепліше прилаштуватися, — незадоволено додала його дружина, що стояла поруч.
— Ой, так прямо й усі! Ти мене ловила, щоб такі заяви робити? От, розгулялася тут, стоїть вона, міркує. Іди додому, досить витріщатися! — незадовільно підштовхував дружину до своїх дверей сусід.
Обурена дружина мовчки пройшла крізь юрбу заглядай і спрямувала до своєї квартири. Олег покірно поплентався за нею. Там його чекала розбірка гірша за ту, що щойно сталася. І він це знав. Але Інна вирішила, що з неї досить, і витрачати свої сили на зрадника не варто.
— Іннусю, ти це… — почав чоловік невпевнено, увійшовши в квартиру слідом за дружиною.
— Ось навіть не починай! І рота свого навіть не відкривай! Мовчки зібрав свої речі й геть звідси! Миттю! — явно ще не відійшла від пережитих емоцій, голосно крикнула Інна.
— Прости мені, — все-таки спробував Олег. — Ця Жанка наче зачарувала мене, загіпнотизувала. Я не хотів до неї йти, чесно! Навіть і не збирався. Не знаю, як так і вийшло-то. Сам не свій був, коли йшов. А може це чаклунство, а?
— Ой, як смішно! Ще чого цікавішого придумай! Вона тебе зачарувала, твоя власна, а не чиясь. І нічого мені тут вигадувати!
— Не простиш? — знову запитав Олег.
— Ти зовсім ненормальний? Та хіба таке прощають? Ти б простив? Я тебе більше не бачити, ні чути не можу. А ти кажеш — прости! Усе, розлучення однозначно! Квартиру продамо, все одно мені тут не жити після такого сорому. А ти зараз іди, так буде чесно. Ти винний, тобі й іти.
Олег пішов збирати речі, а Інні зовсім невчасно раптом згадався її дурнуватий сон.
— А сон-то в руку був! — здивовано промовила вона. — Ось і не вір після цього у сни! Ну свекруха, ну молодець, що мене розбудила! Хоч у чомусь від неї мені користь.
Подружжя незабаром розлучилося й продало спільну квартиру. А всі мешканці будинку ще довго згадували кумедну й курйозну сцену, що сталася одного разу з їхніми сусідами. І на повчання чоловікам дружини тепер часто казали: не поводься так, як Олег. Погано закінчиш.
