fbpx
Дозвілля
Інна була щирою і привітною. У житті їй довелося пережити багато чого, особливо від «добрих» людей. Ще й друга половинка її десь заблукала. Уже за сорок, а за все життя жодного кавалера і не мала

Інна була щирою і привітною. У житті їй довелося пережити багато чого, особливо від «добрих» людей. Ще й друга половинка її десь заблукала. Уже за сорок, а за все життя жодного кавалера і не мала.

А ще Інна дуже любила писати вірші, всілякі розповіді. Талант мала до цього великий. Хтось любив читати її писання, а хтось заздрив.

І ось в пансіонаті зустрілася з людиною схожої долі. Це був Арсен. Чоловік довго придивлявся до сіроокої дівчини, і щось йому в ній сподобалося. Красою вона не виділялася, але була душевна і ввічлива, і з добром йшла до людей. Арсену сподобався її щирий характер.

– І що ти в ній знайшов? – допитувалися чоловіки. – Такі панянки за тобою в’ються.

Арсен був приємної зовнішності: високий, спортивної статури, з м’яким поглядом. А на запитання друзів тільки відповідав: «Дайте мені спокій з красунями. Наївся я краси досхочу, тепер у душу дивлюсь».

Інна любила вранці виходити в парк подихати ароматами хвойних дерев, які росли вздовж пансіонату. Якось вона сиділа на лавці і милувалася пейзажами. Арсен підійшов до неї і сів поруч.

– Добре тут, правда?

– Дуже. Тому йду сюди ще до сніданку, щоб відпочити душею.

Інна любила розмовляти з людьми, які не були байдужі до неї, тому до Арсена ставилася просто, як до цікавого співрозмовника, а не як до залицяльника. Вона розуміла, що чоловіки в таких роках одружені, мають сім’ї, а вона не з тих, щоб з такими заводити романи.

– Кому це треба? – думала. – Мене і так ніхто по-справжньому ніколи не любив навіть в юності. А тепер, коли далеко за сорок, – тим більше.

На жодні зміни в особистому житті Інна вже не сподівалася, але тут вона трохи помилялася. Цей чоловік, теж виходив вранці на прогулянку і сідав біля неї, став підтримкою. Вони говорили на різні теми і розуміли один одного з півслова. Їм було легко і затишно удвох.

Арсен купував Інні солодощі, фрукти. Інна ж якось жартома запитала:

– Навіщо ви витрачаєтеся на мене? Ось, якщо б ваша дружина про це дізналася! – і замовкла.

– Ех, якби дізналася. Але не знатиме, у мене її немає. Я – вільна людина, як птах. Не склалося у нас і нарешті я зважився на розлучення.

Арсен розповів Інні всю правду про своє минуле. Мав дружину, як лялечку, догоджав їй у всьому. Аж поки не зустрів її з іншим.

– І що мені, Інночка, з тієї краси? Життя через неї шкереберть. Краще бути одному.

Коли Арсен дізнався, що у Інни теж немає сім’ї, вона теж вільна, зітхнув з полегшенням. Щось притягувало цих людей один до одного. Або почуття, або довіра, або повага. Але щось зароджувалося між ними тепле, розумне, відповідальне і, звичайно, приємне і щире для їхніх сердец. Здавалося, що ці люди вже давно знайомі і близькі в своїх словах, вчинках і мріях.

– Я дуже хотів би, Інна, допомогти тобі і собі. Своє життя я хочу почати з чистого аркуша. З тобою.

– Дякую, Арсен, за такі відверті і ніжні слова, – почервоніла Інна від сказаного. До мене ще так ніхто не ставився, ніхто так щиро зі мною не говорив.

Настали останні дні перебування у оздоровчому пансіонаті.

– Ми не можемо прощатися. Я тільки говорю: до зустрічі. Я тебе чекаю, Інна. Приїжджай. Двері мого будинку і моя душа завжди відкриті перед тобою, – Арсен запрошував жінку в місто для спільного проживання і вірив, що у них все буде добре.

Інна повернулася в своє село. А тут – одне і те ж: самотність, порожнеча в будинку. Зрозуміла, що прагне зустрічі з Арсеном, що вони вже знайомі вічність. Зважилася, взяла деякі речі і поїхала за адресою, яку залишив цей випадковий знайомий з пансіонату.

– Арсен, тут якась жінка питала про тебе, – повідомила сусідка Ганна, коли той повернувся з роботи. У нього аж в очах потемніло.

– Яка жінка? Де вона? – стрепенувся, відчуваючи душею, що це була та, яку він з дня на день виглядав. І раптом на порозі сусідчину квартири побачив Інну. Пригорнувши її до себе прошепотів: «Доля моя, будь зі мною до останніх моїх днів»

– Нехай вам Бог дарує щастя, дорогі сусіди, – посміхаючись, сказала Анна, дивлячись на закохану пару. Вона зрозуміла, що ці люди дійсно створені одне для одного.

А через деякий час подружжя Мхітарян усиновило шестирічного Андрійка. Тому Арсен вже не – вільний птах, а має сім’ю: вірну дружину і сина, яких любить, оберігає і допомагає їм. А Інна – найщасливіша жінка, що стала берегинею свого сімейного вогнища. Дійсно, щастя зустріти ніколи не пізно.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.