fbpx
Дозвілля
Інколи проходить лише рік, ніби й не багато часу. Але здається, що це ціла вічність. Це в таких випадках, коли круто повертає життя в інший бік. І міняється все, просто руйнується на очах. То ж спочатку ніхто не може зрозуміти що твориться

Інколи проходить лише рік, ніби й не багато часу. Але здається, що це ціла вічність. Це в таких випадках, коли круто повертає життя в інший бік. І міняється все, просто руйнується на очах. То ж спочатку ніхто не може зрозуміти що твориться.

Так було і в Христини. Все було добре. Всі здорові, діти ходять до школи, вона з чоловіком —на роботу. Жили спокійно і затишно, завжди щось мали до розмови, обговорювали проблеми, вирішували все разом. Ввечері, коли вже діти йшли спати, любили чаювати, розповідати як провели день, що в ньому було цікавого. Мріяли, про спільні покупки та ремонти. Так в них затишно проходили дні і складалися в роки.

Якось Віталій прийшов на підпитку. Жінка нічого і не сказала. Але щось тьохнуло неприємно в грудях, немов якесь тривожне передчуття. На наступний день сталося те саме. Христина здивувалася, бо чоловік її не мав такої звички. Прожили більше десяти років і те щось нове стало спливати. Жінка вже спитала, що сталося та яка причина призвела до змін в їхньому житті. Але Віталій говорити з дружиною не дуже хотів. Трохи відмовчувався, а згодом приліг на диван і заснув.

Щось було не так. Здавалося, що нема чого ще й переживати, але в атмосфері щось змінилося, витало якесь напруження і тривожний настрій не давав спокою. Собі дивувалася, розуміла ж, що наступний день буде іншим, але, на жаль, іншим він не став. Навпаки Віталій став добряче випивати щодня. Їхні вечори зникли, розмови стали не цікавими. Та й взагалі чоловік нічим не цікавився, в один момент, все зруйнувалося і стало непотрібним. Христина не знала що робити і як достукатися до людини, яку вона дуже кохала, яка всі роки була для неї опорою і допомагала у складних ситуаціях. Тепер все що стосувалося дітей, впало на плечі одній матері, батько й з ними перестав говорити. Для сім’ї поведінка Віталіка стала великим ударом і знайти виправдання ніхто не міг. Та й збентежені були всі домочадці і не могли нічого ні придумати, ні зрозуміти.

З хорошого сім’янина чоловік помаленьку став перетворювати в залежного від зеленого змія. Ніякі просьби та доводи дружини змінитись результату не давали. Дітям вже й соромно перед дітьми в школі було, через батькові витівки. Знайомі вже тихо шушукались, коли бачили її чи дітей. Христина вже й свекруху просила поговорити з сином, але й це не допомагало. Минуле стало чудовим сном. Хотілося повернутися в ті щасливі і по-справжньому, сімейні роки та залишитися в них назавжди.

Сім‘я розвалювалася і не було сили, щоб її могла врятувати. Христина дивилася на  Віталія в такому стані і не вірила, що це її чоловік, спогади не раз полонили її і від того ставало ще гірше. Не знала як має налагодити все, тому прикрість давала про себе чути. Жінка чуда вже не чекала, не один вечір думала про розвід. Жити так більше не могла. Допомоги ніякої, інтереси сім’ї не цікавили і сорому не мало. Повідомила, що розлучиться, нікому з них не підходить теперішній спосіб їхнього життя, але Віталій не звертав уваги на те що говорить дружина. Враження, що йому було все-одно, що чекає його.

Христина справді розлучилася з чоловіком і переїхала з дітьми на квартиру. Не могла вона бачити як нищить своє здоров‘я її чоловік і їхнє здоров‘я також підривалося від такого життя, яке внесла в їхню домівку оковита. Перестали спілкуватися і вже змирилися з тою ситуацією, яка склалася. Переїхавши жінка з дітьми трохи заспокоїлися. Старались не згадувати Віталія, він став моральним тягарем для них.

З того часу, як покинули рідну домівку, минуло півроку. Трохи обжилися та привикли. Зимового пізнього вечора, перед самим Миколаєм, пролунав дзвінок у двері. Ніхто нікого не чекав. Христина подумала, що хтось помилився дверима. Але коли їх відкрила, і побачила гостя, зрозуміла, що він потрапив по адресу. На порозі стояв Віталій з подарунками, які купив дітям і їй. Був тверезим, гарно вдягненим. Жінка аж згадала колишнього його, яким він був завжди, до того злощасного дня. Аж захотілось кинутися в його обійми, але вчасно спинилася. Чоловік попросив дозволу зайти. Став просити пробачення. Зрозумів, що життя без сім’ї нічого не варте, вирішив стати таким, як був і повернути своїх самих найрідніших і найдорожчих додому.

Було важко позбутись пагубної звички, але чоловік приклав зусилля і йому вдалося. Не знав як має прийти до них. Усвідомлював, що не мало приніс їм зла та образ. Але все ж таки наважився. Якось прийшов до школи і прослідкував за наймолодшою дочкою, так дізнався де живуть діти з дружиною. Ледь стримався, щоб не вхопити дитину на руки. Але діяти треба було не спонтанно, а обдумано. То ж подумав, що найкраще до своєї сім’ї прийти з подарунками на таке веселе і радісне свято.

Христину просив, щоб повірила йому і повернулася з дітьми додому. Будуть жити як колись, душа в душу і реалізують свої мрії, які складали на кухні при чаї. Жінка не спішила повертатися. Дозволила приходити до них. Віталій приходив часто і вона бачила, що він став минулим. Це радувало, але навіювало острах. Все ж таки довіру в жінки він втратив. І повірити відразу не вдавалося. Та з часом чоловік переконав дружину, що він не повернеться до старого життя  і цінуватиме їх, як то було колись. Діти теж просили матір воз’єднатися, їм дуже бракувало тата. Христина довго зважувала та все ж таки погодилася на вмовляння чоловіка та просьби дітей. Повернулися до рідної оселі і відчули смак того щастя, яке думали що залишили в минулому і не повернуть більше.

Галина Мазурик, “КРУТІ ПОВОРОТИ ЖИТТЯ”