— Так, готово, — із задоволеною посмішкою сказала Ліза, дивлячись як її клієнтка розглядає свій новенький манікюр. — Все подобається?
— Так, чудова робота, — Поліна з легкою посмішкою подивилася на майстра. — Просто ідеально! Можете мене через місяць записати? Тепер тільки до вас ходити буду.
— Без проблем, — Ліза відкрила програму на комп’ютері. — Двадцять третього вас влаштує? На яку годину?
— А ви тільки в салоні працюєте? На дім не виїжджаєте?
— Ну, взагалі то ні, — зім’ялася дівчина, — Але якщо вам дуже потрібно, то можу.
— У мене є молодша сестричка, — почала клієнтка, з надією поглядаючи на Лізу. — Нещодавно вона потрапила в автопригоду і у неї нога в гіпсі. Зараз вона може пересуватися тільки по квартирі, а красивою ж їй бути хочеться.
— Раз така справа, то я звичайно допоможу. — Ліза чудово знає, що таке сидіти в чотирьох стінах без можливості куди-небудь вибратися. Покаталася одного разу на лижах, а потім майже півроку відлежувалася.
— Потрібно тільки заздалегідь вибрати колір і дизайн, щоб я могла взяти всі необхідні матеріали.
— А коли ви зможете? Просто хотілося б швидше, Женька хандрить, а так хоч якась радість в житті. — Поліна була задоволена. І собі догодила і сестрі подарунок зробить.
— Можу в суботу, о дванадцятій. — Ліза вирішила пожертвувати частиною свого вихідного, адже будні дні у неї були розписані на три тижні вперед. — Вас влаштує?
— Звісно! Ви просто ангел! — раділа жінка, набираючи смс сестрі.
— А яка ваша адреса?
— Коновальця 22, квартира 11. Домофон працює.
— О, ви сусіди мого Іллюші? — здивувалася Ліза.
— Вашого Іллюші? — посмішка повільно сповзла з обличчя Поліни.
— Ну, так, — ніжно посміхнулася дівчина. — У 12 квартирі живе мій наречений, Ілля. Я була у нього кілька разів, але вас не бачила.
— Лізонько, — проникливо глянула Поліна, — скажи мені, будь ласка, одну річ. Як давно ви зустрічаєтеся з Іллею?
— Два місяці,— зашарілася Ліза. — Я розумію, це не термін для серйозних стосунків, але… Ми любимо одне одного. І в наступному місяці підемо в РАЦС.
— Левченко Ілля, — усміхнулася жінка, дивлячись прямо на здивовану такою поведінкою дівчину, — не зможе піти з тобою в РАЦС наступного місяця.
— Чому? — запитала Ліза, обхоплюючи себе за плечі. По її тілу пробігло нервове тремтіння, дівчина в очікуванні відповіді прикусила губу.
— Тому що він одружений, — з крижаним спокоєм закінчила Поліна. Чисто по-людськи, їй було навіть шкода наївну дівчину, яка клюнула на загравання ловеласа. — На мені. Можу паспорт показати.
— Ні, цього не може бути, — зі сльозами на очах прошепотіла Ліза. — Він не міг з мною так вчинити…
— Тобі хоч вісімнадцять є? — додавши в голос крапельку співчуття, запитала жінка.
— Давно, мені двадцять один… Я не вірю!
— Господи, — закотила очі Поліна, — до чого ж ти пустоголове дівчисько. Називаєш чоловіка нареченим, а сама при цьому навіть не знайома з його батьками.
— Він сирота! — обурилася Ліза, захищаючи любов всього їй життя.
— У нього є мама, тато, дві сестри. А також двійко племінників, син від першого шлюбу і ще купа рідні.
— І ви так спокійно про це говорите? — підскочила Ліза, мало не перекинувши на підлогу, дорогу лампу та інші матеріали для манікюру.
— А чого мені хвилюватися? — Поліна здивовано подивилася на «конкурентку». — Цей шлюб лише вигідна угода для наших сімей. Об’єднання компаній і таке подібне. Розлучитися зі мною він не може, інакше втратить свій бізнес. Ти у нього не перша і далеко не остання. Ось побачиш, через кілька днів він тобі напише, що йому необхідно терміново поїхати кудись по роботі на місяць. Ти будеш його чекати, може навіть готуватимешся до весілля. А потім він зі скорботним обличчям скаже, що зустрів іншу і не може тебе більше обманювати.
— Він мені вчора написав, що їде у відрядження…
— Ось бачиш, — розвела руками жінка. — Все, як я і говорила. Наш шлюб — фікція, разом ми не живемо. Тому він може приводити до себе додому кого завгодно, не переймаючись тим, що про це хтось дізнається завчасно.
— І що мені робити?
— Забути його, зрозуміло. — Поліна встала, кинувши переможний погляд на Лізу і попрямувала до виходу. —
Манікюр сестричці зробить хтось інший, а мене більше до неї не записуйте.
Серце Лізи було розбите. Вона, ледь стримуючи сльози, перенесла клієнтів, що залишилися на інші дні. Хіба вона зможе працювати в такому стані? Зрозуміло, що ні. Руки тремтять так, що дівчина навіть пензлик від лаку втримати не зможе…
А Поліна в цей час розмовляла з кимось по телефону на підвищених тонах. Її співрозмовник невиразно виправдовувався, і просив не слухати всіляких дівчат…
Фото ілюстративне.
