fbpx

Ігор Іванович цілком серйозно став пропонувати мені руку і серце. Сказав, що я і є та жінка, яку він все життя шукав. Таку собі веселу пампушечку. Я і справді можу похвалитися пишними формами, і ніколи не комплексувала з цього приводу. І ось після цієї пропозиції все у нас пішло перéвертом

Позаминулого літа я познайомилася в санаторії з чоловіком. Майже моїм ровесником — мені 59, йому 63. Як і я він розлучений вже більше 10 років, так що спільну мову знайшли дуже швидко.

Ми з різних міст, але це не завадило нам після відпочинку продовжити спілкування. То він приїжджав до мене в гості, то я до нього. Ми люди сучасні, тому без особливих зусиль освоїли спілкування по скайпу і вайберу.

Все було дуже красиво, мило і невимушено. Я познайомилася з його дітьми і внуками. Вони прекрасно мене прийняли, навіть одного разу цілий банкет нам влаштували на природі.

Так тривало близько року, а потім Ігор Іванович цілком серйозно став пропонувати мені руку і серце. Сказав, що я і є та жінка, яку він все життя шукав. Таку собі веселу пампушечку. Я і справді можу похвалитися пишними формами, і ніколи не комплексувала з цього приводу. І ось після цієї пропозиції все у нас пішло перéвертом.

Якщо раніше я ставилася до нього, як до прекрасного лицаря, який дарує мені чудові стосунки, балує компліментами, прикрашає мої вечори цікавими розмовами, і взагалі не дає забути мені, що я жінка, хоч і у віці.

Як тільки у мене з’явилася перспектива стати знову дружиною з усіма випливаючими звідси наслідками, мене це трохи насторожило. З одного боку Ігор Іванович чудова людина і мені не хотілося б його втрачати.

Але з іншого — можливо, наші стосунки настільки чудові, саме тому що протікають на відстані. Ми бачимося не так часто, щоб набриднути одне одному і всі наші зустрічі — це феєрверк романтики. Ніякого побуту, тільки свято.

Після того, як Ігор озвучив намір взяти зі мною шлюб, я почала часто над цим задумуватися. В думках крутилося два питання: «навіщо мені це?» і «а, може, на старості літ я знайшла своє жіноче щастя»?
Я почала згадувати наші зустрічі та розмови. Намагалася скласти для себе картину майбутнього сімейного життя. Але цікавим було те, що на гадку приходили тільки ті слова та звички Ігоря Івановича, які мені абсолютно не подобалися. Однак, перебуваючи у вільних стосунках, як з приємним шанувальником, я не надавала всьому цьому негативного значення.

Ну подумаєш, не чистить взуття, не любить користуватися новомодними дезодорантами, тому що вважає їх шкідливими, вранці поки не подимить на балконі, вмиватися не піде. Я, до речі, терпіти не можу запах диму, так що для мене це реальна проблема.

Несподівано згадала, як цілий вечір він дивився свій улюблений біатлон, це при тому, що я приїхала до нього всього на кілька днів. Ігор не надто охайний — може одну сорочку місяць носити не знімаючи.

У січні він приїжджав до мене на цілий тиждень, щоб обговорити наші плани. І, скажу вам чесно, це був найгірший тиждень за весь період нашого спілкування. Я чіплялася буквально до всього: як він їсть, скільки п’є, які передачі дивиться. І, о, боги, я тільки зараз зрозуміла, що він говорить слово «ложити» замість «класти». Мені не сподобалося, що він приїхав в брудному спортивному костюмі.

Ігор намагався отримати мою згоду, вже готовий був їхати додому, продавати квартиру, щоб після продажу купити більше житло у моєму місті. Але й ця ідея мені не сильно сподобалася. Я хочу залишити квартиру синові, Олежкові. Він живе в Чехії, моїй дитині нічого не бракує, але навіщо йому потім зайві клопоти з поділом майна, придбаного в моєму шлюбі з Ігорем.

Загалом, на мене навалилися всі його недоліки, як непотрібні речі зі старої антресолі. Але ж я раніше цьому не надавала ніякого значення. Мабуть тому, що не розглядала його, як чоловіка з яким хочу провести решту свого життя.

Зараз ми в силу об’єктивних причин сидимо по домівках, поки розмови про шлюб затихли, розмовляємо на загальні теми, наприклад про здоров’я.

Але коли літо закінчиться, мені доведеться приймати рішення. А я, як та «собака на сіні» — і іншим не хочу віддавати Ігора, все ж таки звикла до нього, і сама не знаю, що мене може з ним пов’язувати в перспективі на майбутнє.

Коли була молодою завжди діяла так — подобається чоловік, виходь заміж, а думати потім будеш. Життя показало, що так діяти не можна. Попередні мої шлюби були не надто щасливими. Хоча, я вже в такому віці, що пора перестати чогось боятися.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page