— Іди і не повертайся, нам потрібна здорова невістка, а не така, — промовила мати Павла, вказуючи мені на двері. Тільки-но ми подали заяву до РАЦСу, і тільки-но я дізналася про проблеми зі здоров’ям, як усе наше майбутнє звалилося
Настя подивилася на себе в дзеркало. Її весільна сукня, розшита ніжними перлинами, виглядала бездоганно. Вона відчувала себе принцесою, яка ось-ось почне своє справжнє, доросле життя поруч із коханим чоловіком. Її наречений, Павло, був її світом. Вони познайомилися в університеті, і відтоді їхні почуття лише міцніли. Їхня історія була схожа на казку: довгі прогулянки під місяцем, щирі розмови до ранку, спільні мрії про власний затишний дім та, звісно, про дітей.
Особливе місце в серці Насті займала мрія про малюка. Вона завжди уявляла себе мамою, а Павла – ніжним і турботливим батьком. Цю мрію вони виношували разом, обговорюючи імена, вибираючи дитячі меблі ще до того, як взагалі почали планувати весілля.
Після закінчення навчання вони вирішили жити разом. Батьки Павла, Петро і Галина, були людьми досить заможними, мали великий будинок за містом. Вони запропонували молодій парі залишитися з ними, мовляв, не варто витрачати гроші на оренду, краще заощадити на майбутнє. Настя сприйняла цю пропозицію з радістю, сподіваючись, що спільне проживання зблизить її з родичами Павла.
Перший рік був сповнений ідилії. Батьки Павла були до Насті привітними, хоча й трималися трохи відчужено. Галина, мати Павла, часто натякала, що час уже й онуками потішити.
— Настуню, не затягуйте. Павло — єдиний син, ми з батьком так чекаємо, — казала вона, посміхаючись. Настя лише відмахувалася, мовляв, усе буде, як тільки трохи вляжуться із роботою.
Саме тоді Павло зробив їй пропозицію. Це сталося на річницю їхнього знайомства, під час романтичної вечері, яку він влаштував самотужки.
— Настуню, ти – моє повітря. Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Офіційно. І щоб усе було, як ти мріяла, — прошепотів він, опускаючись на одне коліно.
Настя, звісно, погодилася. Вона відчувала, що це — початок справжнього щастя. Вони вирішили не влаштовувати пишного гуляння, а просто розписатися.
— Нам не потрібен цей галас. Ми хочемо просто стати сім’єю, — пояснив Павло батькам.
Петро та Галина були трохи розчаровані, але не стали сперечатися, оскільки розуміли, що це неминуче.
Настя пам’ятає той ранок, коли вони подавали заяву. Сонце світило особливо яскраво, а у середині мене вирувало щастя.
— Завтра о десятій ранку ми офіційно чоловік і дружина. Це так неймовірно, Павле, — радісно щебетала вона, обіймаючи його.
— Так, ми молодці. Тепер ми будемо будувати наше майбутнє, Настуню, — відповів він, цілуючи її в чоло.
Вони повернулися додому, сповнені радісних передчуттів. Однак того вечора відбулася розмова, яка перевернула їхній світ.
Настя відчувала, що з їхніми спробами стати батьками щось не так. Вона не хотіла засмучувати Павла перед весіллям, але вирішила, що тепер, коли вони офіційно стануть сім’єю, час звернутися до фахівця.
— Павле, я записалася до лікаря. Нам потрібно перевіритися. Я дуже хвилююся, — сказала вона, сидячи на ліжку.
Павло спочатку був роздратований, але погодився, бачачи її сльози.
— Добре, кохана. Якщо це тебе заспокоїть, підемо разом, — сказав він, обіймаючи її.
Обстеження тривали кілька тижнів. Лікарі провели всі необхідні дослідження і за результатами, які були готові саме напередодні дня реєстрації шлюбу, виявилося, що проблеми з дітонародженням мають обидва.
— Не варто зневірятися. Це все можна виправити. Але це буде тривалий процес, — пояснила їм лікарка, виписавши направлення на додаткові консультації.
Павло вийшов з кабінету пригнічений. Настя взяла його за руку.
— Коханий, ми впораємося. Ми разом, і це головне. Зараз ми розпишемося, а потім візьмемося за лікування, — намагалася вона його підбадьорити.
Він мовчав усю дорогу додому, і це мовчання гнітило Настю. Вона відчула, як їхня спільна радість поступово згасає.
Того ж вечора Павло, не витримавши, розповів усе батькам. Він не витримав тиску і сів розповісти їм усю правду.
— Мамо, тату, ми завтра розписуємося. Але є одне… У нас можуть бути проблеми з дітьми. Нам обом треба лікуватися, — тихо промовив він.
Настя, яка зайшла до вітальні саме в цей момент, відчула, як її серце завмирає. Галина, почувши це, одразу ж поблідла. Петро, батько Павла, стиснув кулаки.
— Що ти таке кажеш, сину? Ти ж наш єдиний! Як це – проблеми? — вигукнула Галина.
— Лікарі сказали, що це не вирок, але все буде непросто і довго, — додав Павло.
Галина повільно повернулася до Насті, її погляд став холодним і злим.
— Це ти, дівко, приховувала, що не можеш подарувати дитину! Ти прийшла в нашу сім’ю, щоб позбавити нас онуків! — пролунав її голос, повний обурення.
Настя була вражена.
— Галино Іванівно, це неправда! Я сама лише сьогодні дізналася, і проблеми не лише в мене, ми ж разом були у лікарів, — спробувала вона пояснити, але її слова потонули у хвилі гніву.
— Замовкни! — вигукував Петро. — Ми чекали на онука, на продовження роду! А що тепер? Бездітна сім’я? Нам не потрібен такий шлюб!
Павло сидів, опустивши голову, не наважуючись захистити свою наречену. Ця бездіяльність Павла вразила Настю більше, ніж слова його батьків. Вона зрозуміла, що в очах його родини вона перетворилася на тягар.
— Сину, ти не повинен цього робити! Скасуй усе! Нам потрібна здорова невістка, яка народить спадкоємця, а не ця… — Галина кинула на Настю зневажливий погляд.
Павло підвів голову і подивився на Настю. В її очах він побачив біль і розчарування.
— Пробач, Настю. Вони мають рацію. Нам треба було почекати. Може, ми поспішили, — промовив він, уникаючи її погляду.
Настя відчула, як світ руйнується. Вона подивилася на свого нареченого, на того, хто мав стати її чоловіком завтра. Він зрадив її.
— Як ти можеш? Ми ж любимо одне одного! А як же наші мрії? — вона ледве стримувала сльози.
— Наші мрії? Наші мрії закінчилися. Я не можу піти проти волі батьків, — його голос був тихим, але рішучим.
Настя зрозуміла, що боротися немає сенсу. Людина, яка ще годину тому обіцяла їй вічне кохання, тепер відмовлялася від неї через тиск родичів.
— Добре. Я піду, — сказала вона, і в її голосі не було жодної істерики, лише холодна рішучість.
Вона пішла до кімнати, зібрала свої речі, і в той момент, коли вона виходила з дому, Павло навіть не піднявся, щоб провести її. Він просто сидів, мовчки дивлячись у стіну.
— Іди і не повертайся. Завтра ніякого розпису не буде, — промовила Галина, стоячи на порозі.
Настя вийшла в ніч. Усередині була порожнеча. Її весільна сукня, дбайливо підготовлена на завтра, залишилася лежати в шафі, як символ її зруйнованих надій. Вона йшла по нічній вулиці, усвідомлюючи, що її кохання, її мрія, її майбутнє — усе це було знищено за одну ніч.
Вона згадала свою подругу, Марію. Марія завжди казала: “Насте, головне — твоє щастя. Ніхто не має права тебе засуджувати”.
Настя пішла до Марії. Подруга, побачивши її на порозі, одразу все зрозуміла.
— Настуню, не плач. Це не кінець світу. Це лише кінець чогось не справжнього, — заспокоювала її Марія.
Настя розповіла про все. Про розмову з лікарем, про істерику Галини, про зраду Павла.
— Він не чоловік, Настю. Справжній чоловік бореться за свою жінку, а не ховається за спідницю матері, — обурювалася Марія.
За кілька днів Настя прийшла до тями. Вона зрозуміла, що це був випробувальний період, який показав справжню сутність Павла та його родини. Вони цінували лише “продовження роду”, а не її як особистість, не її почуття.
Настя вирішила почати все з початку. Вона знайшла роботу, винайняла невелику квартиру. Лікування вона продовжила, але вже без Павла. Вона розуміла, що її майбутнє належить лише їй.
Через деякий час вона зустріла іншого чоловіка, Олега. Він був іншим — добрим, уважним, і найголовніше, він прийняв її такою, якою вона є, з усіма її проблемами. Коли вона розповіла йому про свої труднощі із зачаттям, він просто взяв її за руку і сказав:
— Це не проблема. Це просто виклик. Ми впораємося разом. Якщо не вийде, ми розглянемо інші варіанти. Я люблю тебе, а не твою здатність народжувати.
Настя відчула себе щасливою. Вона зрозуміла, що справжня сім’я будується не на очікуваннях батьків чи обов’язках, а на взаємному коханні та підтримці.
Через два роки вони з Олегом одружилися. Це було тихе і затишне свято, де були лише найближчі. Вони продовжили лікування разом. І хоча шлях був довгим, вони не здавалися.
Якось Настя зустріла спільну знайому, яка розповіла, що Павло так і не одружився. Його мати досі шукає йому “правильну” наречену, яка народить онука.
— Кажуть, Павло дуже нещасний. Він втратив справжнє кохання, — зітхнула знайома.
Настя лише посміхнулася. Вона знала, що зробила правильний вибір, вийшовши з того дому.
Вона досі проходить обстеження і лікування, але тепер у неї є надійний тил, і вона впевнена, що рано чи пізно їхня мрія з Олегом здійсниться, або ж вони знайдуть інший шлях до батьківства.
Але що змусило Павла так легко відмовитися від коханої жінки? Чи варто було Насті боротися за нього, чи вона вчинила правильно, пішовши з того дому?
Друзі, ця історія про вибір, кохання і справжні цінності. Напишіть у коментарях, що ви думаєте про вчинок Павла і його батьків. Це дуже важливо! І якщо вам сподобалася ця розповідь, поставте свою вподобайку. Дякую, що читаєте!
