Спускалися ми якось із сусідом Віктором в ліфті. Віктор звичайний таксист, який випивав рідко, але дуже багато палив.
І ось, поки ми їхали, він вирішив, що якщо я телевізійний режисер, то просто зобов’язаний розбиратися в телевізорах:
— Слухай, а може з’їздити зі мною на пів годинки, допоможеш вибрати новий телик? Бо мамин в селі, так недоречно вийшов з ладу. П’ятнадцять років пропрацював. Ще кінескопний, справді хороший був телик, дорогий. Хоча, моїй матері сімдесят шість років, живе одна, зрозуміло що вона двадцять годин на добу телик дивиться. Що ж їй ще робити? Так будь-який телик зламається. А тепер ось телевізора немає і мама почала згадувати де у неї що болить. Кожен день дзвонить, скаржиться. Коротше кажучи, допоможеш вибрати?
У мене трохи було вільного часу, тож через двадцять хвилин ми вже бродили серед сотні телевізорів, відбиваючись від настирних чоловіків з бейджиками.
У фінал вийшли два більш-менш підходящі варіанти, Віктор міркував і прицінювався:
— Цей за п’ять тисяч нічого такий, але фірма, якась невідома, а ось цей більший і чіткість трохи краща, але він вже коштує сім тисяч, на два куски, дорожчий. Що ти скажеш?
Я підійшов до величезного телевізору, розміром майже з гаражні ворота і запитав:
— Вітьок, як думаєш, а такий телик у твоєї мами на стіні помістився би?
— А чому ні? Помістився б, але давай не будемо відволікатися, адже ми прийшли сюди у справі. Так, що беремо? За п’ять тисяч чи за сім?
— А уявляєш, якби ти мамі привіз такий величезний телик.
— Тааак, було б круто, він напевно більший, ніж екран у кінозалі нашого клубу. Але, про що тут думати? Ти бачиш, він коштує п’ятдесят одну тисячу! У будь-якому випадку, телик за сім тисяч набагато крутіший і трохи більший за той старий, що у мами був. Я думаю, що вона буде цілком задоволена ним.
І тут я собі уявив Вікторову маму, яку я ніколи не бачив і навряд-чи побачу і згадав свою матусю. І мені дуже захотілося здивувати і принести радість у життя незнайомої бабусі з поламаним телевізором, але тут потрібна була нахабна і майже неприкрита маніпуляція Віктором. Я її придумав і вона чудово спрацювала. Віктор завис на деякий час, витер кулаком вологі очі і рішуче видав:
— Ех, до біса той ремонт на балконі! Нікуди він від мене не втече сто років. Якщо в салон автомобіля не влізе я його зверху, на даху прив’яжу.
І пішов оплачувати телевізор за п’ятдесят одну тисячу гривень, хай йому грець.
Через місяць Віктор зустрів мене на вулиці і радісно розповів:
— Мама досі просто в захваті від телевізора, він у вітальні виглядає ще більшим, ніж в магазині, майже весь килим на стіні закрив. Я їй підключив інтернет і вона цілими днями дивиться ролики на ютубі, особливо любить прогулянки містами різних країн світу. За чотири гуляє вона погуляє і в Парижі, і у Венеції, і в Римі, але найкумеднішим є те, що коли вона бачить там щось особливо гарне, пам’ятник, або парк з квіточками, то фотографує на телефон і надсилає мені фото. Ледве встигаю їх видаляти, щоб не заповнювали швидко пам’ять на телефоні.
Так що спасибі тобі, що переконав мене купити саме цей телик, він хоч дорогий, але воно того варте. Я твій боржник.
— Е, ні, Вітю, я тебе не змушував і навіть не переконував, ти сам так вирішив.
— Але ж ти мені сказав, мовляв, бери ось цей здоровенний за п’ятдесят одну, ти ж не поскупишся для матері, гроші справа наживна і все в такому дусі.
— Нічого подібного, я такого не говорив і про гроші тим більше мова не йшла. Я дослівно пам’ятаю що я тоді тобі говорив, я сказав: —«Поклади руку на серце і чесно відповіш, не мені, а в першу чергу самому собі, як ти думаєш, скільки ще телевізорів буде у житті твоєї семидесятишестирічної матері?»
Автор: Гpубас.
Фото ілюстративне.
