fbpx
Дозвілля
І що робити з тими дітьми тепер? Йшло до весілля, а зараз невідомо що робити. Не знайшли спільної мови. Навіть не розмовляють одне з одним. Хоч скасовуй весілля! а все через наш подарунок майбутній. Чи це, Всевишній так їх зупиняє на шляху. Хто його знає

– І що робити з тими дітьми тепер? Йшло до весілля, а зараз невідомо що робити. Не знайшли спільної мови. Навіть не розмовляють одне з одним. Хоч скасовуй весілля! а все через наш подарунок майбутній. Чи це, Всевишній так їх зупиняє на шляху. Хто його знає, – скаржилася кума сусідці Валі.

– Що ж трапилося таке?

– Я і чоловік наскладали впродовж життя на квартиру доньці. Вирішили зробити молодим подарунок на весілля. Купили однокімнатну квартиру. Записали, звісно, на дочку. Правда, треба зробити у ній ремонт, хороший ремонт. Викинути старі двері, вікна. Постелити нову підлогу.. Ну ти розумієш, Валю. А зять, бач, образився, що не на нього хата переписана. Сказав, що грошей не дасть на ремонт, бо не його квартира. Він тепер не голова родини а в приймаках жити не збирається. Тепер хоч гостей відмовляй.

– О, на маєш. І квартирі не раді. Мені б такий подарунок на весілля. От що значить сучасна молодь!

– Також думала, що для молодої сім’ї квартира – це найкращий подарунок. А що ще треба? А повернулося все он як. Ремонт помалу б собі зробили. А зять вперся і сказав, що краще наскладає грошей на нове помешкання. Може придбати меблі, які в разі чогось, можна легко поділити. А от вкладати гроші в ремонт – порожня справа. Їх потім назад не забереш.

– А може, хай живуть без ремонту. Це вже не так важливо.

– Та ні – ремонт треба. Там жила старенька бабуся, яка в квартирі нічого не змінювала ще з радянських часів. Усе дуже запущене. Сама розумієш, що в такому помешканні все треба підтягнути, щоб жити, як люди. Ми не проти й з ремонтом допомогти. Чоловік має золоті руки. Лиш би гроші! Зять гроші має, заробляє добре. Міг би й найняти працівників, щоб цим зайнялися. Але він проти і сказав, що ні копійки не дасть – буде жити в такій квартирі. Я очікувала, що поступиться, якось вмовить його донька. Проте зайшла коса на камінь. Сказав, що відкладає гроші на нове помешкання, а сюди він вкладати не буде. Я не втрималася і заявила, що в такому випадку він і донька винаймуть у нас цю квартиру за ціною нижче трохи середньої по місту. От ті гроші на ремонт і підуть.

Дочка, звісно, плаче, а зять стоїть на своєму.

– Тобто вони зараз живуть у квартирі без ремонту?

– Так. Зять погодився давати щомісячно по три тисячі за оренду. Дочка місця собі не знаходить.

– Може, хай живуть, як хочуть, га? Це їхнє життя. Хай самі вирішують, що їм робити.

– Е ні! Це неповага до нас, батьків. Ми ж хотіли якнайкраще. А вони зовсім не цінують нашого подарунка. Розумієш? Не цінують! І дочки значить поважати не буде, коли себе так поводить з перших днів.

– А тобі що є важливішим: їхнє щастя чи твій подарунок?

– Хіба ж ти не розумієш, Валю? Він же не любить моєї дочки, коли таке перед самісіньким весіллям утнув. Я переймаюсь за її майбутнє з ним. Ти розумієш? Хіба можна думати про розлучення ще до одруження?

– Не знаю, що й сказати. Мабуть, треба залишити їх в спокої, і вони все вирішуватимуть самі.

– Як лишити в спокої? Як? Залишити дочку один на один з ним?

Валя змовчала. Розуміла вона й зятя, бо все життя в приймах прожила, ось у п’ятдесят до мами своєї повернулась, бо свекруха життя вже геть не давала.  Але з іншого боку, живи хлопче і збирай тихенько на власне житло, нащо ж таку бурю робити напередодні весілля, коли вже все оплачено і замовлено?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.