Я сама росла в дуже нехорошій сім’ї. Батьки багато заливали за комір і з’ясовували стосунки постійно! Моя старша сестра пішла з дому і мама з татом на це навіть уваги не звернули. Я сама не могла перебувати в тому домі і намагалася частіше бувати у свого дідуся, тільки там мені було спокійно. Тільки маленького брата було шкода, він залишався з батьками, а я, маленька, нічого вдіяти не могла. Але тепер батьків немає в живих, і ми з сестрою вирішили, що вся батьківська квартира дістанеться нашому братові – йому найскладніше було. Сестра «виростила» з того свого хлопця справжнього бізнесмена, живуть вони дійсно добре.
Я ж дуже рано стала мамою. Мій дідусь навіть плакав – не додивився, мовляв. А як він міг встежити, якщо я то з ним, то з батьками жила. Батько дитини зник з нашого життя, і сина стала я ростити одна, точніше – майже одна. Щоб не заважати дідові в його 1-кімнатній квартирі, я хотіла зняти собі житло, але дід наполіг: живи зі мною. Завдяки йому, я вивчилась заочно, причому одночасно працювала, зате дідусь няньчився в онуком а потім водив його і в садок, і в школу. Саме дід наполягав на тому, щоб я кожну зароблену копійку відкладала, причому в валюті – щоб було надійніше і менше спокуси їх витратити.
Діда не стало, коли синові було 11 років. Ще три роки ми прожили в його квартирі, доки, якийсь чоловік не захотів викупити нашу однокімнатну на першому поверсі під магазин. За терміновість навіть накинув трохи. Я й опам’ятатись не встигла, як ми з сином переселились у простору двокімнатну квартиру. Яке це було свято!
Залишалися навіть гроші на косметичний ремонт, а меблі я купувала з часом. Перед тим, як син пішов в служити, я нарешті вийшла заміж за дуже доброго мужчину, на шість років молодшого. Подруги мені навіть заздрили, хоч ця різниця у віці мене швидше бентежила, ніж радувала. З сином у чоловіка відносини були рівні: не дружили, але й неприязні не було.
Син пішов служити, потім повернувся, і привів до нас на оглядини свою наречену. Така вона особлива дівчина, скажу я вам. Мені ніколи такі люди не імпонували, неприязнь між нами з’явилась миттєво.
Але як би там не було, молоді подали заяву. Відгуляли весілля в кафе, скинулися з батьками невістки, до речі, відтоді ми і не бачилися зі сватами – ми їм не цікаві, а вони нам. Де жити молодим? У батьків невістки своїх малих ще двоє, а до нас я категорично не хочу! Але для початку ми дали їм «вудку, а не рибку»: зняли квартиру на два місяці за власні гроші, а далі «діти» самі думайте, як вам жити, якщо вже сім’ю створили. Син працює, невістка, нібито, вчиться на якихось курсах.
І тут вони раптом зрозуміли – на гульки їм грошей тепер не вистачає. Син проситися до нас додому жити, ще й з говорить зверхньо:
— Це не тільки твоя квартира, тут і діда є частина, а значить – і моя теж. Тим більше я тут прописаний, як неяк!
Але я проти, стою горою! Я розповідала багато разів синові, як мені дісталася ця двокімнатна квартира, і як я сама – майже одна, створювала весь цей затишок! Я господиня цього будинку і не хочу іншої господині, тим більше невістку тільки на словах можна назвати господинею – наймана квартира перевертом, син в м’ятому одязі ходить.
Ось і пішли пересуди по окрузі – я для всіх не хороша, а син хороший.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головне фото – pexels.
