— Христинко, я думаю, що ти ідеальна пара для мого сина, — прошепотіла Дмитрова мама, коли він відійшов, і цей тихий наказ пролунав у моїй голові, як грім. У той момент я зрозуміла, що наша багаторічна дружба стоїть на порозі незворотних змін
Одного спекотного липневого дня мій друг Дмитро запропонував мені поїхати з ним на його заміський будинок. Це не була класична дача, скоріше великий будинок у мальовничому місці біля річки. Ми з Дмитром дружили з першого класу, і хоча наші шляхи в університеті трохи розійшлися, ми все одно регулярно зідзвонювалися і проводили час разом.
— Привіт, Христино, є ідея! — радісно пролунав його голос у слухавці. — Мої батьки поїхали на тиждень, будинок вільний. Може, приїдеш на вихідні, влаштуємо невеликий пікнік? Я купив багато овочів, приготуємо шашлик, відпочинемо від міської метушні.
Я на той час закінчувала складний проєкт на роботі і відчувала гостру потребу у відпочинку. Ідея здалася мені чудовою.
— Звучить, як музика, Дмитре. Я з радістю! — відповіла я.
Домовилися, що я приїду в суботу вранці, а Дмитро зустріне мене на станції.
Коли я приїхала, Дмитро вже чекав мене, усміхнений, як завжди. Дорога до будинку зайняла хвилин п’ятнадцять. Територія була доглянута, всюди квітнули яскраві квіти, і пахло свіжоскошеною травою. У будинку панувала атмосфера затишку і спокою.
Ми відразу взялися до справи. Дмитро пішов розпалювати мангал, а я почала допомагати нарізати овочі для салату. У нас завжди була чудова командна робота.
Раптом у дворі зашурхотіло, і з-за рогу вийшла Дмитрова мама, пані Ольга. Я здивувалася, адже Дмитро казав, що вони поїхали.
— О, Христиночко! Яка приємна несподіванка! — пані Ольга тепло усміхнулася. — Вибачте, що вводжу вас в оману, Дмитре. Ми планували поїхати, але тато відчув себе не дуже, і ми вирішили відкласти поїздку на день. Я просто зайшла перевірити, чи все гаразд, і залишила вам свіжої випічки.
— Пані Ольго, добрий день! Дуже рада вас бачити! — я була щиро рада, бо завжди поважала цю жінку за її мудрість і доброту. Вона була вчителькою молодших класів, і в ній відчувалася якась неймовірна внутрішня сила та позитив.
— Бачу, ви вже до роботи взялися! Це чудово! Я вас не відволікатиму. Дмитре, ти ж знаєш, де все лежить.
Вона підійшла до нас, поставила кошик із пиріжками на стіл і кивнула мені.
— Христинко, дозволь мені сказати тобі щось.
Я зупинилася, очікуючи, можливо, якогось компліменту про мої навички нарізання чи просто слова подяки за допомогу Дмитрові.
Вона подивилася на мене проникливим поглядом, і в її очах було щось, чого я раніше не помічала — ніжна печаль чи, можливо, глибока задумливість.
— Я стільки років знаю тебе, ти ж у нас майже як донька. Ти завжди була такою розумною, такою цілеспрямованою, закінчила університет із відзнакою, маєш хорошу роботу. Ти гарна дівчина, знаєш.
Я трохи зніяковіла від такої кількості компліментів.
— Дякую, пані Ольго, мені дуже приємно це чути.
Дмитро відволікся від мангала і з цікавістю дивився на нас.
— Але, Христинко, — продовжувала вона, знижуючи голос до майже шепоту, — я помітила одну річ. І не хочу тримати це в собі. Я бачу, як ти дивишся на Дмитра. Ти дуже його цінуєш, правда?
Я відчула, як мої щоки спалахнули. Так, я цінувала Дмитра. Він був моєю опорою, моїм найкращим другом, але я ніколи не думала, що мої почуття були настільки помітними. Можливо, я трохи більше, ніж просто дружила з ним останнім часом, але я ретельно приховувала ці зміни в моєму серці.
— Дмитро, синку, може, ти поки перевіриш вогонь? — попросила пані Ольга, відсилаючи його.
Він, трохи здивований, підкорився і відійшов до мангала.
Пані Ольга зробила крок ближче, і я відчула запах її парфумів — ніжний, квітковий аромат.
— Ти ж знаєш, що він мій єдиний. І я, як мати, дуже хочу йому щастя. Він заслуговує найкращого. Він, звичайно, дуже непосидючий і трохи неуважний до таких речей. Але це не страшно.
Я відчула, як моє серце почало прискорено битися. До чого вона хилить? Чи не буде вона мені радити більше не приїжджати?
— Христинко, я скажу тобі одну річ, і ти, можливо, будеш здивована. Ти знаєш, що таке справжнє щастя? Це не дипломи і не кар’єра. Це вміння дарувати добро і тепло.
Я мовчала, намагаючись зрозуміти, куди веде ця розмова.
— Я бачу, як ти стараєшся. Як ти іноді стримуєш себе, щоб не сказати йому щось дуже важливе. І я це розумію.
Нарешті вона зробила глибокий вдих і сказала те, що вибило мене з колії.
— Христинко, я думаю, що ти ідеальна пара для мого сина. Не просто подруга, а саме пара. Я знаю його. Він потребує такої дівчини, як ти — такої ж серйозної, такої ж відданої. І знаєш, що я тобі скажу?
Вона поклала мені руку на плече, і я відчула не материнський докір, а якусь тиху підтримку.
— Якщо ти відчуваєш до нього щось більше, ніж просто дружбу, — скажи йому про це. Не чекай, поки він зрозуміє. Чоловіки іноді бувають трохи засліплені своїми справами. Дій. Ти не втратиш його, ти тільки знайдеш. Він тебе дуже поважає.
Мене це приголомшило. Я очікувала, що вона, як справжня мати, буде захищати свого сина від зазіхань його подруг, але вона навпаки — дала мені зелене світло! Вона не просто не була проти, вона підштовхувала мене до дії!
— Пані Ольго, я… я не знаю, що сказати. Я ніколи не думала, що ви так вважаєте, — промовила я ледве чутно.
— А ти подумай, Христино. Життя одне. Іноді ми втрачаємо час на нерішучість. Він сьогодні не поїхав, а залишився тут, знаючи, що ти приїдеш. І я думаю, що це теж про щось говорить.
Вона усміхнулася, поправила своє волосся і, кивнувши мені на прощання, пішла до машини, де на неї чекав чоловік.
— Смачного вам шашлику! І гарно проведіть час!
Я стояла кілька секунд, переварюючи те, що щойно почула. Це був справжній сюрприз. Мама мого друга щойно сказала мені, що я маю освідчитися її синові! Не просто натякнула, а прямо сказала.
Дмитро повернувся від мангала, обмахуючи вогонь.
— Про що ви так довго розмовляли? — запитав він. — Мама так подивилася на мене, ніби щось важливе хоче сказати.
Я подивилася на його усміхнене обличчя, на ці веселі іскорки в його очах. І в цей момент я зрозуміла, що пані Ольга була права. Чого я чекала? На що сподівалася?
— Нічого особливого, Дмитре. Вона просто сказала, що ми маємо зробити все дуже смачно, — відповіла я, і моя усмішка була, мабуть, трохи більш напруженою, ніж зазвичай.
— Ну, тоді давай зробимо це!
Ми продовжили готувати, але тепер у повітрі висіла якась напруга, яка йшла від мене. Я відчувала себе так, ніби пані Ольга відкрила мені таємницю.
Якийсь час ми смажили м’ясо, змішували салат, і розмовляли про наші справи. Все було, як завжди, і водночас зовсім по-іншому. Я дивилася на Дмитра і тепер бачила в ньому не просто друга, а когось, на кого я можу покластися.
Коли все було готово, ми сіли за столик у дворі, і почали їсти. Я насолоджувалася цією атмосферою спокою і тиші.
— Знаєш, Христино, я так радий, що ти приїхала. Ти завжди так вмієш розрядити обстановку, — сказав Дмитро, і його слова були такі щирі.
— Я теж рада. Мені так не вистачало цього відпочинку, — відповіла я.
Я відчула, що це мій шанс. Це був той самий момент, про який говорила пані Ольга. Я не повинна чекати.
— Дмитре, можна я скажу тобі щось?
— Звісно.
Я зробила глибокий вдих.
— Дмитре, ти для мене дуже важливий. Ти знаєш це. Ти мій найкращий друг. Але останнім часом я відчуваю, що… що наші стосунки стали для мене чимось більшим, ніж просто дружба.
Він зупинився, його вилка зависла в повітрі, і він подивився на мене здивованим поглядом.
— Христино, ти… ти серйозно?
— Абсолютно. Я не хочу більше ховати це. Я не знаю, що ти відчуваєш. Але я повинна була сказати тобі. Я не чекаю від тебе негайної відповіді, я просто хотіла бути чесною.
Дмитро відклав вилку і взяв мене за руку. Його дотик був теплим і ніжним.
— Христино, ти мене здивувала. Але ти іноді така смілива. Я теж не хотів це псувати, бо боявся втратити нашу дружбу. Але… можливо, мама мала рацію.
— Мама? — перепитала я, і моє серце забилося ще сильніше.
— Вона мені теж сказала, що я занадто нерішучий. Вона сказала, що ти дуже хороша дівчина, і що я повинен берегти наші стосунки. Але вона ніколи не говорила, що я маю тобі щось сказати. Вона просто сказала, щоб я був щасливий.
— Ну, вона мені трохи більше натякнула, — я засміялася, і мені стало легше.
— Знаєш, Христино, — Дмитро посміхнувся, — я завжди захоплювався тобою. Твоєю силою, твоїм розумом. Я просто не знав, як перейти цю межу. Може, ти маєш рацію. Може, ми маємо спробувати.
Я відчула неймовірне полегшення. Це був один із тих моментів, коли ти просто знаєш, що все буде добре.
Дорогі друзі, я знаю, що ця історія може здатися несподіваною, але в ній стільки щирості та теплоти. Чи завжди варто слухати поради близьких, навіть якщо вони стосуються таких особистих речей? І чи правильно, що жінка має робити перший крок?
Напишіть у коментарях, що ви думаєте про ситуацію, коли мама друга так відкрито заохочує стосунки! Ваша думка для мене дуже важлива. І якщо ця історія вам сподобалася і ви відчуваєте, що вона заслуговує на вашу підтримку, поставте свою вподобайку, щоб цю історію побачило більше людей! Це дуже допоможе!
