Христинка свого тата не знає з народження. Пам’ятає завжди маму одну. Та вона його і не може знати. Мама ж розповідала, що він пішов від них ще до її народження і ніколи не приходив, навіть тоді коли вона народилася, щоб подивитись на неї. Прикро було її мамі одною з нею, допомоги ж так потрібно було. Та ще й деякі юди вміли насміхатись, що одна з дитиною лишилась.
Та минули перші роки, а там стало легше. Донечка підросла пішла в дитсадок, а мати знайшла собі роботу. Жінка працьовита, привітна, тому з людьми швидко знайшла спільну мову, появились друзі. У дівчинки також в садочку було багато подруг, вихователі любили її за веселу вдачу.
Одного разу вони гуляли по парку і Христя якось необережно стала на камінь, похитнулася і впала. Дитина вдарилась і заплакала. Ще почула дивний хрускіт, глянула і побачила що її каблучок на одному з мештиків відламався. Не знати вже від чого більше дитина була засмучена, від рани на коліні чи від понищеного взуття. Жінка стала бігти до дитини, але над нею швидше схилився мужчина, який гуляв з великою і гарною вівчаркою. Щось він їй сказав і вже почувся сміх. Собака дуже зацікавила Христю вона добрими і розумними очима співчутливо дивилась на дівчинку. Власник дозволив погладити вівчарку. Поки мама прийшла, то вже всі учасники цього дійства, подружилися. Залишилось ще і їй познайомитись з рятівниками донечки.
Христі вже вісімнадцять років, але цей щасливий день вона до дрібниць пам’ятає і сьогодні. Звичайно, коли вона впала то щасливим він не був, але потім став самим найкращим у її житті. Мужчина запросив їх за столик біля кафе, щоб можна і собаці біля них посидіти. Попили соку з тістечками, з‘їли морозиво і розійшлися всі в хорошому настрої. Але цей день став початком їхнього нового життя. Галантному мужчині сподобалась мама та й мамі також була приємна його увага. А найважливіше Христя з ним дуже ладила і було видно, що дитина по- справжньому щаслива.
Дорослі одружилися і в дівчинки, як і всіх появився тато. Той про якого вона так довго мріяла. Відповідальний, добрий і турботливий, який став міцною опорою для її мами і для неї. Вона навіть раділа, що її рідний тато покинув їх, бо був недостойним чоловіком. На прогулянці вони знайшли чудову людину, яка зуміла ощасливити їх і справді, справжню, ту що у всіх ситуаціях є поруч і не тікає при складнощах, а навпаки підставляє свої чоловічі плечі.
Галина Мазурик, “Цікаве знайомство”
