Хлопця не влаштовують вільні стосунки. Потрапила в дивну для себе ситуацію і вирішила розповісти про неї, щоб побачити все збоку, бо емоції зашкалюють.
Вже понад 5 років я живу з хлопцем. Наші відносини побудовані на дружбі та повазі і для багатьох здаються нетиповими. У нас немає кохання в класичному розумінні, по суті, це більше нагадує проживання двох друзів під одним дахом.
На початку відносин ми домовилися, що заміж і дітей я не хочу, ми разом поки нам комфортно. Ми йдемо до однієї мети (фінансове благополуччя), не обманюємо один одного і таке інше. При цьому ніхто іншого нічого не вимагає і підтримує у всіх починаннях. Якщо раптом хтось із нас закохується – розходимося. Загалом стосунки дуже вільні. Але йдеться не зовсім про них.
Протягом усіх цих років ми з хлопцем жили чудово. Якось руйнувати нашу ідилію не хотілося. Він людина домашня, будувала бізнес, досягала вершин, я допомагала. Періодично він разово погулював, але скоріше заради задоволення. Нічого не ховалося від мене. Знову ж таки всіх усе влаштовувало.
Півроку тому я випадково познайомилася з одним парубком. Зійшлися на тлі того, що жили недалеко і одночасно вигулювали своїх собак. Цей хлопець, умовно назвемо його Іван, почав виявляти до мене увагу, дарував солодощі, став бувати в компанії моїх друзів.
Сподобався Іван мені з першого погляду, але не більше. Через знайомих дізнався, що в мене є хлопець і його інтерес згас. Спілкувалися, як друзі. Коли він собаку свою віддав, то я почала з ним спілкуватися ще менше, бо порахувала, що з такими людьми, які так просто кидають своїх вихованців мені не по дорозі.
З того часу минуло три місяці, у нас були телефони один одного і раптом Іван зателефонував. Сказав, що йому потрібна допомога сусідською, він мало кого знає у цьому місті (приїжджий).
Зустрілися кілька разів, допомогла йому (питання було нескладне, не так важливо). І в одну із зустрічей, я відчула до нього явний потяг. Задумалася, такого я не відчувала давно.
З того дзвінка з Іваном почали спілкуватися частіше. Часто зависали разом у компанії, хоча раніше він там був рідко, він виявляв увагу настільки явно, що невдовзі з нас навіть жартували. Якоїсь миті він почав кликати мене на каву. Але потім чомусь сказав, що він вільна людина, я одружена (хоча я просто живу з хлопцем) і про яку каву може йтися.
Як доросла людина я наступного дня зателефонувала йому та вирішила обговорити ситуацію. Він вибачився переді мною, сказав, що не хотів образити і таке інше. Тему зам’яли.
Я людина відкрита, тому зізналася, що вона мені подобається, є потяг, але крім пару ночей разом нічого запропонувати не можу. Він же сказав, що хоче сім’ю, а мене є хлопець, і моя ідея не влаштовує.
Проте спілкуватися стали ближче. На каву я до нього таки зайшла, але ми реально попили каву та все.
Причому було таке незручне напруження між нами, такого я не відчувала давно. Він ніби шукав сам зі мною зустрічі, але тримався на відстані. Виявляв увагу, трохи фліртував. Але нічого серйознішого.
Якоїсь миті у мене почалися проблеми з фінансами, і Іван влаштував мене на роботу. Причому намагався, щоб і зарплату дали хорошу та умови були, що треба. На співбесіду нас відвезла людина, з якою я живу.
Тим часом мій потяг до нього був величезний. Такого я давно не відчувала. Поговорила із хлопцем, з яким живу. Він сказав, що відчув, що в мене хтось з’явився. Я приховувати не стала і розповіді всю ситуацію як є.
Хлопець сказав, що мені варто спробувати провести ніч з Іваном, зрозуміти чи підходимо ми один одному і таке інше. Зрештою, за весь час, що ми жили разом, я жодного разу ліворуч не ходила, а в нього був досвід.
Запропонував, щоб мені було простіше, поїхати на кілька днів до своєї рідні, щоб я змогла ухвалити рішення.
Я зателефонувала Іванові у четвер і запропонувала у п’ятницю попити разом вино. Він погодився.
Ми гарно провели з ним час, і наче всі були задовлені.
Але ні в суботу, ні в неділю він не зателефонував. Поговорила із хлопцем, з яким живу. Він сказав, що все розуміє, запропонував самій набрати Івану, адже міг боятися подзвонити першим.
І сказав, що, на його думку, я закохалася. Сказав, що якщо це реально кохання, то нам треба роз’їжджатися.
Тож дав мені час подумати.
У понеділок після роботи я зателефонувала до Івана. Трубку взяв одразу. Трохи поговорили, спитала, як він почувається. Сказав, що все гаразд. Але голос його був трохи сумний. Наприкінці розмови сказав, що нам ці стосунки треба закінчувати, сказавши: «бо це неправильно».
Я запропонувала зустрітися і все обговорити по тверезому, але він сказав, що тверезого й сенсу в цьому не бачить. Причому, зважаючи на все, «це неправильно» ставилося саме до того, що я живу з хлопцем, а він коханцем бути не готовий (хоча всі моменти обговорили давно і заздалегідь).
Проблема навіть не в тому, що він сказав. Саме це я й очікувала, Іван здавався дуже домашнім чоловіком, налаштованим на сім’ю. Я сказала, що все зрозуміла. Зустрітися Іван явно не хотів. Проблема у тому, як я відчула себе у цей момент.
Я навіть не знаю, як і зрозуміти себе не можу. Думала, миттєво з’їхати від хлопця (наприклад, до мами, а потім переїхати у свою, як там закінчиться термін здачі квартири), але головну проблему це не вирішило, аби тільки навело суєту.
Що робити не знаю, як вгамувати почуття тим більше. І головне розумію причину такого вчинку від Івана, але різке охолодження не зрозуміло. Вночі він мало не хотів, щоб я переїхала до нього, реально хотів бути зі мною, а потім різке охолодження за два дні.
Чекаю на ваші поради.
