Редакції видання «Думська» вдалося зв’язатися з одним з будівельників, який брав участь в реконструкції дитячого табору «Вікторія» як субпідрядник.
«Так, фактично ми були субпідрядниками, виконували свою частину роботи, – розповів він. – Але швидше нас можна назвати «шабашниками» – ніяких документальних свідчень нашої роботи на цьому об’єкті немає. Платили по мінімуму. Багато виконавців обурювалися тим, що заради економії грошей і часу їх змушують відступати від технології.
Зовнішні стіни будували досвідчені фахівці, не з Одеси. Мені було цікаво з ними спілкуватися: у нас дерев’яні будинки не сильно популярні, професіоналів мало. Вони розповідали, що для остаточної усадки дерева будівля повинна відстоятися не менш року – перенести всі сезони, весь діапазон температур і параметрів вологості повітря. Фахівці обурювалися тим, що їх змусили зробити всю роботу за чотири місяці. В результаті вони відмовилися від будь-яких гарантій і поїхали, так і не підписавши жодного документа. Ніби як і грошей їм за підсумком недоплатили.
Прoтипoжежне просочення бруса, з якого збирали зовнішні стіни, проводили прямо на будмайданчику – так це відбувається за технологією. Ніякого спеціального устаткування: прямо під час шліфування дерево покривають спеціальною вoгнeтривкoю сумішшю, яка проникає на 1-2 сантиметри і ніби як повинна захистити від відкритого вoгню ззовні. Як поведе себе такий брус в разі сильної пoжeжі – сказати не можу, під верхнім шаром там залишається цілком собі горюча, добре просушена деревина.
Обробку, сантехніку, електрику, вікна робили інші люди. Я не пам’ятаю, щоб дерев’яні частини для внутрішньої обробки якось обробляли. Не знаю, може, це роблять прямо при виготовленні вагонки і шпону, а може, просто заради економії часу і грошей від цього відмовилися.
Взагалі, всіх будівельників на цьому об’єкті дуже сильно квапили, а гроші – це взагалі окрема розмова. За моїми підрахунками, ціни були «загнуті» мінімум в три-чотири рази, а роботи проводили в самому «економічному» режимі. Ми працювали – жити-то треба, намагалися по можливості робити все по-людськи.
Думаю, пoжeжa, дійсно, почався з електропроводки – кажуть, там було багато проблем. Економили »на всьому, від товщини електрокабелю до якості монтажу. І те, що cигнaлізaція не працювала, як годиться, мене теж не дивує … ».
Нагадаємо, всього на реконструкцію «Вікторії» пішло більше 60 млн грн (якщо рахувати разом зі спорткомплексом). Підрядником була компанія «Південь-Укрбуд», яка перемогла на тендері компанію «Моноліт». Обидві належать партнерам по бізнесу – Світлані Донченко, Любові та Юрію Рєзникову. Це співвласники канатної дороги і орендарі пляжу в Отраді.
У 2016 році управління капбудівництва уклало з «Південь-Укрбуд» додатковий договір (без тендера!) Ще на 11 млн грн. Йшлося про встановлення автоматичної пoжeжнoї сигнaлізaції. Тієї самої, яка не спрацювала.
За дивним капризом чиновників спальні корпуси табору побудували у вигляді дерев’яних зрубів, тобто був обраний самий потенційно нeбeзпeчний варіант з усіх можливих. Відповідно до кошторису, дерево повинно було піддаватися спеціальній прoтипoжежній обробці. Проте, будиночок гoрiв, як дрова, і згoрiв дoтла.
До пoжeжнoгo водоймища не змогли під’їхати машини МСНС, і він був заповнений лише на третину. В результаті пoжeжникaм довелося прокладати рукава до найближчого гідранта, що знаходиться на відстані 1200 метрів.
