Гостя зненацька з’явилася – сама напросилася: «Томо, пусти на півдня. До брата приїжджала, але посварилися. До від’їзду треба десь побути».
Це однокурсниця колишня. Ніколи не дружили, не було душевної близькості, майже нічого одне про одного не знали, але номери телефонів чомусь були.
Приїхала, щоб не сидіти склавши руки, почала господині допомагати готувати. Обід з двох страв та салату. Займаються справою та базікають собі. Однокурсниця на брата поскаржилася – змінився, став дуже гострим у розмові: «Не знаю, навіщо приїхала. Багато років не бачилися, а тут мене принесло.
У Тамари чоловік звідкись повернувся. З гостею зніяковіло привітався. А Тамара сказала: «У спальні на спинці дивана домашній одяг, переодягнися. Можеш у душ сходити».
І подала йому склянку ряжанки.
Гостя просто спостерігала, вдавала, що її не стосується.
Чоловік вийшов із душу, на кухню зазирнув. Тамара посміхнулася: «Якщо зголоднів, можу яєчню зробити. Чи вже на обід зачекаєш?
Він сказав, що зачекає.
Кухонна робота продовжилась. Зрештою – все готове. Тамара сказала: «Поки посидь». А сама дістала велику, з блискучого металу, тацю. Поставила на неї гарну тарілку з супом, туди ж гірчицю, у маленьку чашку сметани, на блюдечку порізана зелень. І чоловікові віднесла до вітальні.
Потрібно ще почекати.
Забрала посуд, на таці вже парує друге. У хлібницю додала хліб. Віднесла. Минув час. Тепер чай із вершками. Цукерки та вівсяне печиво.
Повернулася: «А зараз ми поїмо.».
Гостя здивувалася, проте промовчала.
Їли й балакали. Чоловік зазирнув, мовчки подивився. Тамара підвелася: «Хочеш полежати? Ходімо, дістану подушку та плед. Коли розбудити? Чи не треба»?
Пішло подружжя, гостя пила чай і щось думала.
До поїзда ще кілька годин. Тамара запитала: «Покласти щось у дорогу»? Колишня однокурсниця не відмовилася.
Згадували викладачів, сміялися. Дивно, що це колись було.
Тамара підвелася: «Треба чоловікові приготувати полуденок. Напевно, знову буде ряжанка, печиво та пряники. Ні, зовсім забула. У мене є ватрушки. Тоді краще чай чи компот».
Компот із сухофруктів. На тарілочці дві ватрушки. Чекати треба, коли чоловік прокинеться.
Гостю діймала думка, наважилася запитати: Ти так зворушливо піклуєшся про його. Чесно кажучи, ніколи нічого подібного не бачила».
Тамара визирнула з кухні. Чоловіка ще немає: «Він у мене другий. Перший був помилкою. Потім зрозуміла. Байдужий, самолюбний. Поїхали на море. Я ніколи на морі до того не була і не розуміла, що таке буря. Посварилися вкотре. І я пішла на пірс чи хвилеріз. Як називається? А він дивився. І раптом хвиля – змило мене у воду.
Злякалася дуже. Люди на березі щось кричали. Рятувальників не було. Хлопець кинувся до моря. До мене підплив. А море тягне і тягне. Досі не розумію, як ми вибралися. Витяг на берег, нахилився наді мною, спитав, як почуваюся. І як у романі – кохання. Зразу, розумієш? І я зрозуміла, що без нього не зможу. Ми одне одного знайшли у морі. Як в казці».
Ще раз визирнула. Сіла: «Люблю його безмежно. Все зроблю для нього. І він не ніженка. Просто я так захотіла. Це — моє бажання. Він погодився. Змінюся з часом мабуть, чи дитина народиться і все само зміниться. Він уміє все. Нещодавно сильно занедужала та лежала. Доглядав мене як маленьку».
Час гості. Подякувала: «Щаслива ти, а я свого ніяк знайти не можу. І де ж він блукає, коли зустрінемося?
І поїхала.
