fbpx
Дозвілля
Гірко, гірко! – шуміло сільське весілля. Валентина переможно дивилася на сидячих за столами односельців. О, вона прекрасно знала, як ці баби, бабиська і навіть чоловіки налаштовували матір Миколи проти його одруження, називаючи Валентину гордячкою і ледачою

“Гірко, гірко!”- шуміло сільське весілля. Валентина переможно дивилася на сидячих за столами односельців.

О, вона прекрасно знала, як ці баби, бабиська і навіть чоловіки налаштовували матір Миколи проти його одруження, називаючи Валентину гордячкою і ледачою.

– Не бувати цьому весіллю, — говорили між собою і подруги, – не зможе Валентина довго приховувати свій гонор, Микола швидко її розкусить.

А вона? Вона була з Миколою доброю, лагідною, поступливою. З його матір’ю до церкви щонеділі ходила, стояла там як свічечка. І мати скоро тільки Валечкою її і називала. Наклепи слухати не хотіла і згоду на одруження сина дала відразу.

Увійшла Валентина в будинок чоловіка коханою дружиною і невісткою. Але мали рацію подруги: швидко став проявлятися характер Валентини — самолюбний, нелагідний. Весь уклад життя сім’ї Миколи припав їй не до душі. У домі його батьків було всього багато: молока, м’яса, солінь-варення, але якось непомітно все розходилося по родичам, друзям, знайомим і самотнім стареньким. І Микола був вихований так само. Отримавши від високого начальства машину і іменний трактор як кращий бригадир трактористів області, він на цьому тракторі привозив односельцям, і особливо людям похилого віку, дрова і сіно, не вимагаючи ніякої оплати. На тому ж тракторі орав городи під картоплю.

Обурював Валентину і їх сімейний звичай проводити недільні дні. Ще з вечора свекруха заводила тісто і рано вранці куховарила пироги. І після недільної служби в церкві вся сім’я Миколи, включаючи двох заміжніх сестер з чоловіками і дітьми, збиралася за столом в батьківському домі. Звучали нескінченні розмови, жарти, сміх. Потім дочки швидко перемивали посуд, про щось шушукались з матір’ю, чоловіки домовлялися про вечірню риболовлю…

І тільки одна Валентина не брала участі в цій жвавій суєті: не її гості, з якого дива за ними доглядати.

Перша суперечка сталася, коли Микола отримав гроші і, як завжди, вручив їх матері. Валентина так на нього подивилася, що мати, помітивши, сказала:

– Ну, сину, тепер у тебе є молода господиня, вам і вирішувати, на що гроші витрачати, — і простягнула їх Валентині.

– Вже якось розберемося! – недобре усміхнулася невістка. – Тому ж Миколі куртку купимо, а то він у вас ходить, як бідний родич. А які гроші отримує!

– Що ти, Валя! У мене все є, необхідне мама купує, – постарався пом’якшити слова дружини Микола.

– Я що, не бачу куди гроші йдуть – по родичкам і убогим стареньким. Та й гості щотижня! – не могла вже зупинитися Валентина.

– Ну це ти марно, Валечка! – засмутилася мати. – Адже ми з батьком ще працюємо. Теж гроші отримуємо.

– Які гроші! – відмахнулася Валентина.

– Господарку тримаємо, — образилася мати, – корову, поросят, курей дивись-но скільки. Та й Микола без грошей ніколи не залишався.

Це була перша неприємна для Миколи розмова. Далі-більше … миру в домі не стало. Все частіше Валентина піднімала питання про будівництво для них свого будинку. І батьки погодилися відокремити сина.

Будували всім миром. Швидко звели будинок, та ще який – двоповерховий, з балконом і верандою. Новосілля всім селом відзначали, батьки пожертвували порося. Мати хотіла передати невістці деяку живність, але та навіть засміялася:

– Ось ще, буду я з гноєм возитися! Та й чи багато нам треба? Купимо.

– Що ти, Валя! – здивувалася мати. – Та беріть, скільки хочете. Чи ж не чужі.

Валентина не відчувала подяки батькам Миколи, а коли мати що-небудь приносила, замість спасибі кидала: «поставте там, на столі».

Зате коли материнські продукти підходили до кінця, незадоволено вимовляла чоловікові. Тоді Микола пропонував дружині піти до батьків і взяти все, що потрібно.

– Ой, ще стану я просити! – відрізала вона.

Микола бачив, як змінилася його ласкава наречена. Валентина ставала все примхливішою і вимогливішою.

“Видно, мали рацію друзі і односельці, коли відмовляли мене від одруження!» – засмучено думав він.

Але народився Максимко, і Микола був щасливий. Бабуся залишила роботу, щоб допомагати невістці і більше бути з онуком. Підріс Максимко, влаштували його в ясла. У Валентини вільного часу додалося. Бібліотека, де вона працювала, відкривалася всього три рази на тиждень. Господарством вона як і раніше не займалася. Іноді, особливо в гарячу пору, навіть обід не готувала: Миколу в полі нагодують, Максимку — в саду. Суне чоловікові який-небудь бутерброд, і досить… Сама поп’є чаю з булками і домашньою ковбасою, принесеною свекрухою, і дивиться серіали по телевізору. Так і жили.

Але сталося нещастя. Їхав Микола на тракторі по лісовій дорозі і раптом звідкись несподівано хлопчисько прямо під колеса вискочив. Микола різко повернув і врізався в дерево. Привезли його додому заледве живого. Потім відправили до обласного центру, а звідти — до столиці.

Гірко плакали дві жінки, стара і молода, обійнявши одне одного. Молилися обидві в церкві.

– Господи! – молила старенька. – Забери мене, я вже пожила, але спаси сина мого!

– Господи! – ридала Валентина. – Покарай мене, горду і непокірну, і спаси чоловіка мого! Стану я новою Валентиною!

І лунав сільський дзвін-то селяни молилися за здоров’я Миколи. У найближчому монастирі замовили сорокоуст, і сорок днів ченці молилися за Миколу, який не пошкодував свого життя заради порятунку чужої дитини.

А в далекій столиці лікарі робили найскладніші операції, і ангели допомагали їм.

І вимолили… через два місяці повернувся Микола живий і здоровий. Ломилися святкові столи, і радісні селяни кричали: “гірко, гірко!». Ласкаво дивилася на знайомі обличчя Валентина.

А в суботні дні тепер вона заводила тісто і рано вранці пекла пироги. І після ранкової Служби вся сім’я Миколи, його сестри з чоловіками і дітьми, відправлялися до Валентини пити чай з пирогами. І знову звучали нескінченні розмови, жарти, сміх. Потім дівчата швидко перемивали в кухні посуд і про щось шушукались з матір’ю і Валентиною.

Кожен день навесні, влітку і восени Валентина доїла корову і відносила свекрусі і сестрам Миколи молоко, сир і сметану. І самотніх бабусь не забувала-всім вистачало.

Разом зі свекрухою робила Валентина всякі домашні заготівки — соління-варення. І не було у неї помічниці краще любої невістки.

Борис Ганаго, “Про Боже Провидіння”