Галина з Павлом у шлюбі жили вже три роки. У них був свій затишний будинок, гарна робота, та й родина чоловіка здавалася жінці цілком доброзичливою.
Найбільше Галині подобався той факт, що стосунки з його сестрою Надею були нейтральними – ні дружби, ні суперечок, просто короткі зустрічі на сімейних святах.
Надія жила на іншому кінці міста окремо зі своїм чоловіком Романом та двома дітьми.
Сім’я зовиці досить зрідка відвідувала подружжя, що, здавалося б, йшло тільки в плюс.
Все змінилося в один вечір, коли перед вечерею на порозі квартири Галини та Павла з’явилася Надія зі своїм чоловіком та дітьми.
– У нас сьогодні день народження! – радісно промовила зовиця і подивилася на свою старшу дочку. – Нашій Мар’яні дванадцять років!
Розгубившись, Галина відійшла від дверей і впустила сім’ю у квартиру. Весело бурмочучи собі під ніс, Надія пройшла до зали.
Слідом за нею попрямувала і вся її сім’я.
Поки вони проходили, Галина згадала, що вже вітала з ранку племінницю, але та нічого їй не відповіла.
Сім’я Надії зайняла весь диван, і зовиця стала вести невимушену розмову на банальні теми.
Галина, яка щойно приготувала вечерю, запросила їх повечеряти разом із ними.
На честь дня народження Мар’яни господиня виклала на стіл все найсмачніше, що відкладалося потім.
До того ж, Галині стало незручно, і вона подарувала племінниці тисячу гривень.
Коли з вечерею було закінчено, Надія з сім’єю зібралися додому. Подякувавши за прийом, подружжя з дітьми пішло.
Галина зачинила за ними двері і з подивом подивилася на Павла, який також дивився на неї.
– У мене досить дивне відчуття, що ми побували на дні народження, але власним коштом, – усміхнувся чоловік.
– Так, піду мити посуд, – знизала плечима Галина, думаючи, що історія навряд чи повториться.
Однак вона дуже помилялася.
Через два місяці сталося те саме. Сім’я Надії знову прийшла в день народження свого сина поїсти та отримати подарунки.
Подякувавши за чергову гостинність та чергову тисячу гривень, непрохані гості пішли геть.
Щойно за ними зачинилися двері, Галина добре відчула, що її терпіння починає вичерпуватися.
Ця дивна традиція зовиці починала дратувати її.
Вона знову обговорила ситуацію із чоловіком, який теж це помітив.
– Мені здається, що вони приходять лише заради подарунків та їжі, – сказав Павло. – Може, варто поговорити з ними?
Галина замислилась. Вона не хотіла псувати стосунки із родичами, але й терпіти таку поведінку більше не могла.
– Якщо ця історія повториться втретє, то я мовчати більше не збираюся! – мовила жінка. – Хоча, гадаю, нам треба провчити їх! Коли там вони наступного дня народження?
Минуло ще два місяці, і настав день народження Романа, чоловіка зовиці.
Галина з Павлом заздалегідь домовилися, що цього разу вчинять інакше.
За пів години до приходу Надії вони причепурилися і стали чекати непроханих гостей біля дверей.
Рівно о сьомій годині вечора пролунав дзвінок у двері – на порозі стояла родина Надії.
– Ой, а ми до вас, – мовив Роман, явно здивувавшись, що господарі будинку стояли прямо біля входу.
– А ми до вас зібралися на день народження! – награно сплеснула руками Галина.
– Але ж ми вже прийшли до вас! Навіщо всім знову йти до нас? – Запротестувала зовиця.
– Тому що день народження у вас, отже, вам і пригощатиме нас! – посміхнувся Павло. – З нас лише подарунок!
– Ні, у нас нічого немає, бо ми не готувалися зовсім! – Заперечила Надія, не бажаючи відступати, і почала роззуватися.
Проте брат рішуче перегородив їй шлях, даючи зрозуміти, що цього разу відзначити день народження на халяву не вдасться.
– Ми ж завжди приходили до вас у такі дні! Що зараз не так? – обурено промовила Надія.
– Ну, взагалі-то ви непогано влаштувалися! – не витримав Павло. – І день народження на халяву святкуєте у нас, і подарунок отримуєте. Молодці!
Зовиця миттєво змінилася на обличчі і з великим подивом подивилася на свого брата.
– Не думала, що ви можете бути такими жадібними! Тоді ми підемо до батьків. Там нас точно приймуть! – Надія пішла з сім’ю.
Після того, як двері за ними зачинилися, Галина і Павло переглянулися, відчуваючи водночас полегшення та легку незручність.
Вони знали, що вчинили правильно, але усвідомлення конфлікту з близькими людьми все одно давило душу.
– Ну от, тепер подивимося, що буде далі, – тихо промовив Павло, сідаючи на стілець поруч із дверима.
– Сподіваюся, вони зрозуміли, що не можна постійно користуватись добротою інших людей.
А ввечері подзвонила Павлові мама, казала, що його сестра плакала і скаржилася на нього, що той вигнав її з сім’єю з свого дому у такий святковий для них день. Мама дуже шкодує доньку і стала сварити Павла, мовляв, так з рідними не поводяться і потрібно шкодувати сестру, адже вона бідніша, а Павло багатше за неї живе.
Але хіба це правильно? Невже, якщо ти бідніший, то маєш йти до інших святкувати свої свята, наче вони тобі винні щось?
Фото ілюстративне.
