Галина з порогу ледь стримала гримасу, коли побачила біля свого Андрійка струнку дівчину з яскравими пасмами волосся та у дірявих джинсах.
— Проходьте, — сухо мовила вона й рушила до кухні. — Я стіл накрила, зараз чай подам.
Оксанка всміхнулася невпевнено, сівши поруч із Андрієм. “Ну що ти чекала? — казала вона подумки сама собі. — Мама твого коханого навряд чи зрадіє твоєму вигляду з першого погляду. Доведеться довести, хто ти є насправді”
За столом запанувала тиша. Андрій переглянувся з дівчиною та глибоко вдихнув.
— Мамо. — почав він. — Я мушу тобі дещо сказати.
— Говори вже, не тягни, — буркнула Галина. — Я й так не знаю, до чого готуватися.
— Ми з Оксаною вирішили одружитися.
Галина ледь не випустила чашку з рук.
— Ви що?! Який ще шлюб? Скажи, що це жарт!
— Ні, мамо, не жарт. Ми давно разом і хочемо узаконити наші стосунки.
— Андрійку, ти вчишся! Який шлюб? Ти ж собі життя зламаєш! У тебе попереду диплом, робота…
— Мамо, я переведусь на заочне, — обережно сказав хлопець. — Роботу знайду.
— Не смій навіть думати про це! — Галина вдарила долонею по столу. — Я не дозволю тобі руйнувати майбутнє через… через…
— Через Оксану? — спокійно запитав син.
— Вона хоч день у житті працювала? З такою зовнішністю її хіба в цирк візьмуть! Господи, за що мені таке покарання?!
Оксанка мовчала, слухаючи цей потік образ. Тільки б не загострювати ситуацію… Вона всміхнулася, хоча всередині все стискалося.
— Галино Іванівно, — тихо сказала дівчина, — ви мене зовсім не знаєте. Я маю невеликий бізнес — організовую свята.
— О! — гірко пирхнула Галина. — Так і видно: сміх, веселощі — це ваше.
Андрій підвівся.
— Я такого прийому не очікував. Ми поїдемо.
— Ні, Андрійцю! — підняла голос мати. — Проведи дівчину й повертайся! Нам потрібно поговорити.
— Ні, мамо. Ми з Оксаною зняли окрему квартиру. Я більше не хочу, щоб ти її принижувала.
Це був перший удар. Другим стало те, що через кілька тижнів Андрій подзвонив і спокійно сказав:
— Мамо, ми з Оксаною розписалися.
Галина від шоку ледь не втратила дар мови.
— Як ти міг?! Не сказати матері! Це вона тебе підбила! Не хочу вас бачити!
Вона кинула слухавку, а потім довго плакала на кухні, повторюючи:
— За що мені таке випробування…
І дійсно, міркувала Галина: “От Богдан, мій старший – зовсім інший. Чесний, добрий, завжди уважний до мене. Правда, його ніде на роботу не беруть… Ну, це зараз світ такий. Гроші заробляють тільки такі, як оця папуга, що причарувала мого бідолашного Андрія. І дружина у мого Богдана – проста, працьовита. А господиня яка! Зрозуміло, що вона не може працювати. На ній же дім, і дітей двоє. Ну, нічого. Я ще не. стара. Хіба 62 роки зараз – це старість? Працюватиму, скільки здоров’я вистачить. Тільки би допомогти закрити іпотеку Богданчику. А там йому може й пощастить, робота знайдеться якось…”
Коли через тиждень молодята запросили Галину в гості, вона погодилась — але з єдиною метою: знайти, до чого причепитися. Вона завжди звісно, вважала молодшого сина невдахою. Але щоб він таке утнув… На голову не налазить. Галина ходила по квартирі, заглядаючи у кожен куток: Чи пил протертий? Чи обід зварений? Чи все на місці?
— Оксано, — ущипливо, медовим тоном запитала Галина, — а де борщ? Час вже обідній. Чи готувати обід чоловіку – нецікаво для такої творчої натури, як ти? Сам якось собі пельмені зварить? Бо ти ж у нас бізнес-леді. Борщі варити та підлогу мити – то не для тебе, так? — ще більше накручувала себе Галина.
— Так обід вже готовий, — лагідно відповіла дівчина. — Я сьогодні приготувала пасту з креветками та вершками. Наш Андрійко її так полюбляє! Прошу до столу, вам сподобається.
Галина тільки скривилася. Андрій був то в інституті, то на роботі, і свекруха приходила переважно тоді, коли Оксанка була сама. Невістка чемно робила чай і слухала всі зауваження. Але жодного разу не вигнала. Чим тільки більше дивувала Галину.
Одного недільного ранку Галина ледве підвелася з ліжка. Крутилася голова, підкашувалися ноги. Але вона вперто пішла на підробіток — масажний кабінет, де працювала щонеділі, щоб «допомогти Богданчику з іпотекою». Після сеансу їй стало так зле, що вона ледве дійшла до реєстратури. Потім — швидка та лікарня. Гіпертонічний криз. За крок до інсульту.
Галина лежала, безпорадна й самотня. Богдан навідався раз і швидко втік, поскаржившись, що «справ море». А от Андрій прийшов. З Оксаною. Дівчина в яскравому одязі виглядала в лікарняній палаті геть чужою, але тихо сказала:
— Доброго дня. Я прийшла за вами доглядати.
— Не просила, — різко відповіла Галина.
— Я знаю. Але Андрій працює. А я можу бути поруч.
Оксана дістала чистий халат, зібрала волосся, вдягнула рукавички й почала працювати впевнено, професійно.
— Ти звідки все це вмієш? — не витримала Галина.
— Я медсестрою працювала після училища. А потім почала організовувати свята.
День за днем Оксана доглядала за свекрухою: мила, міняла постіль, робила вправи, годувала, розмовляла. І вперше Галина бачила в ній не «яскраву дівулю», а теплу, уважну людину.
Одного дня Галина прошепотіла:
— Оксанко… пробач мені.
Дівчина зупинилася, здивовано звела очі.
— За що?
— За все. Я була до тебе несправедлива. Зверхня. Сліпа. Я завдала тобі болю.
Оксанка всміхнулася м’яко:
— Давайте почнемо з початку, мамо Галя. Головне — ви одужуєте.
Галина розплакалася. А Оксанка жартома буркнула:
— Ох, знову плачете! Я ж тільки що наволочку поміняла.
І обидві засміялися.
Після виписки Галина почала відновлюватися і вперше за довгі роки — жити для себе, а не лише для дітей.
Одного дня Богдан прийшов із новонародженим сином. Третя дитина! А вони ж обидва не працюють з невісткою. Де стільки грошей взяти, на що вони будуть жити?
— Мамо, мені б грошей, ти ж обіцяла, — простягнув дитину, як аргумент.
Галина подивилася на крихітне личко, обережно взяла онука… і повернула його назад.
— Богданчику, — спокійно сказала вона, — годівничка закрилася. Ти дорослий чоловік. Вирішуй свої справи сам.
— Мамо, ти що?! — вибухнув син. — Я тебе не впізнаю.
— А я нарешті себе впізнаю, — рішуче відповіла сину Галина.
Галина затіяла велике прибирання у квартирі, щоби відволіктися від сумних думок. І на книжковій поличці знайшла конверт, більш схожий на подарункову листівку. У ньому були гроші на новий холодильник від Андрійка. І коротка записка: “З Днем народження, мамо. Ми любимо тебе. Твої Андрій та Оксана.”
Галина довго тримала записку в руках, а потім заплакала. Але цього разу — від щастя.
Галина, відновившись, почала працювати на півставки. Але вже для себе. Частіше бачилася з Оксаною й Андрієм — тепер уже без конфліктів.
Одного вечора Андрій приїхав з дружиною в гості. Галина наготувала вареників, пиріжків — усім хотілось зробити маленьке свято. Вони сиділи за столом, сміялися, згадували минуле. Оксана ніжно поправляла чоловікові волосся, а Галина дивилася на них і думала: “Як легко помилитися в людині, якщо дивитися тільки на зовнішність.”
Коли молодята зібралися додому, Галина обняла невістку:
— Оксанко, доню. Дякую тобі, що ти мене не покинула. І що любиш мого хлопця. І що… вибачила стару вперту маму.
— Мамо Галя, — усміхнулась дівчина, — ви тепер — наша. І ми нікуди не дінемось.
Галина довго стояла в коридорі після їхнього від’їзду. Її серце так давно не відчувало спокою. Вона прошепотіла сама до себе:
— Як же добре, що життя дало мені другий шанс…
