Спорідненість душ проявляється у сформованих особистостей, тому дівчатка стали близькі через роки, вже подорослішавши. Елла була вже немолодою, коли зважилася на дитину без чоловіка.
— Давай, звичайно! – підтримали подруги.
Сестри Мазуркевич в дитинстві не дружили. І навіть навпаки – постійно не могли щось поділити.
— Я не зможу тобі допомагати, — чесно попередив одружений татусь.
— Буде дуже важко. Подумай 1000 разів, — застерегла молодша сестра.
В результаті ростити сина допомагали тільки батько і Алла, у якої від невдалого шлюбу теж ріс хлопчик. А подруги-оптимістки були завжди зайняті і без грошей. Сестри листувалися і передзвонювалися, за першої нагоди приїздили одна до одної. Вони жили в різних містах, але були найближчими людьми. Першою життя кинуло в круте піке Еллу: її «попросили» з роботи. Як мама, вона витребувала собі курси бухгалтерів і не прогадала. Коли безгрошів’я «дістало» і Аллу, вона зателефонувала сестрі:
— Скажи, а я зможу бути бухгалтером? При тому, що навіть значення слів «дебет» і «кредит» не знаю?
— Зможеш, — впевнено відповіла Елла. — Ти хороший математик, вмієш логічно мислити і аналізувати. Для правильного обліку це — основне. Всього іншого навчишся. Ти — здатна, йди!
Вони як і раніше трималися разом і обидві досягли успіху. Відсутність щастя в особистому житті доля компенсувала матеріально. Сестри кожного літа возили дітей на море, об’єднавшись з третьою мамою, яка теж ростила сина. Змінюючи одна одну, наглядали за синами. Адже у них там було хоч і поганеньке, але житло: частина батьківської хати. Рідні стіни і стали початком кінця їх стосунків.
Все життя Алла почувалася гіршою за Еллу і та опікала її. Але потім молодша вдруге вийшла заміж, почувалася щасливою і ділилася з сестрою вже успіхами. Виявилося, що радіти їм — складно. Або ще гірше — заздрісно.
Сестра заздрила благополуччю іншої. Але Алла не хотіла сваритися і придумала, як їй здавалося, геніальний хід:
— Синку, я хочу подарувати тобі свою частину будинку, — заявила вона 16-річному синові.
— Навіщо? — здивувався той.
— Розумієш, у мене суперечки з тіткою. Ти — чоловік розсудливий і спокійний, у тебе краще вийде з нею спілкуватися. Та й взагалі, рано чи пізно, це господарство все одно відійде вам, двом чоловікам.
— Ну, якщо так, — почухав потилицю син, давай, даруй.
І вони переоформили майно, навіть не припускаючи, до чого це призведе. Не так сталося, як гадалося. Елла своєму чаду нерухомість віддавати не збиралася, а необхідність вести справи з племінником її ображала.
— Я не довіряю твоєму синові, — заявила вона якось сестрі.
Та образилася, вони обмінялися «люб’язностями» і таки посварилися. Житлом користувалися нарізно, щоб не зустрічатися. Будинок тим часом старів і руйнувався, і Алла зважилася:
— Синку, давай подаруємо Еллі свою частину — приголомшила вона сина.
— Ти що, мамо?! Це ж південь! Ціни на житло які — знаєш?
Ні, вона знала тільки вартість усунення нескінченних проблем. Але вважала, що багато в чому зобов’язана сестрі та переконала в цьому сина. Справу зіпсувала сама благодійниця.
— Елло, ми вирішили віддати тобі свою частку, — зателефонувала вона сестрі.
— З землею? — жваво відгукнулася та.
— Так-так, — зітхнула Алла, — ти тільки мито заплати, підготуй все і повідом: син приїде і підпише.
— А чого це я буду за тебе платити? — обурилася сестра. Алла спочатку втратила дар мови, а потім сказала:
— Вибач, я передумала, — і поклала слухавку. Ще через пару років вони все ж таки домовилися продати будинок. І знову не вийшло: старша пропонувала сумнівні схеми і «мутних» покупців, яких молодша боялася. А коли Алла прилаштувала свою частину, Елла грозила їй судом…
Позову так і не було, але стосунки колись близьких людей це зіпсувало остаточно.
Фото ілюстративне.
