fbpx
Дозвілля
Дзвінка була веселою і волелюбною жінкою. Та чомусь всім довкола хотілось ту її волю заглушити або зламати. Приходить з місця праці додому і все по-новому. Ніхто не відміняє домашньої роботи і буває й добре змученою, але вдома вона, в першу чергу, жінка і мама, то ж стає до плити та варить і миє, прибирає. І якось так не цінять її роботу

Дзвінка була веселою і волелюбною жінкою. Та чомусь всім довкола хотілось ту її волю заглушити або зламати. Жінка не розуміла чому ж то так є в житті, кожен щось від неї вимагає і нав’язує, хоч всі свої обов’язки вона знає. На роботі виконує свою роботу, навіть більше, бо не один раз хтось попросить про допомогу, а вона відмовити не вміє, то ж допоможе.

Приходить з місця праці додому і все по-новому. Ніхто не відміняє домашньої роботи і буває й добре змученою, але вдома вона, в першу чергу, жінка і мама, то ж стає до плити та варить і миє, прибирає. І якось так не цінять її роботу. Враження, що вона зобов’язана всім і змушена, не покладаючи рук, трудитися. Жінка старається, щоб всім було комфортно і добре, щоб радісно було кожному хто її знає. Дзвінка має добру та лагідну вдачу, а ще є веселою та дружелюбною. Але останнім часом бачить, що її нагло використовують, навіть подякувати ніхто не збирається, за її турботу та працю. Вважають, за належне її труд. Та ще й було б добре, щоб не мала своїх думок, ідей та цілей. Щоб чула кожного та жила лише їхніми інтересами, щоб кожну навіяну думку мала за свою і була не настільки волелюбна.

Жінка і так віддає себе з надлишком і щиро. Бо ж не вміє шанувати себе. Вона щаслива, як довкола її найдорожчі задоволені. Але чи то з віком прийшло, чи то вона в якийсь момент стала бачити по-іншому. Чим більше любить та дбає, тим менше цінності має навіть у рідних. І чомусь вони за неї так не переймаються та не дбають.

Стала обдумувати жінка свою долю і зрозуміла, потрібно міняти її. Нарешті потрібно себе полюбити та трошки подбати самій про себе. Створювати приємні дрібнички, які приносять радість, щоб мати позитив і сили, бо ж свою доброту вона віддає другим, а поповнити для неї ніхто не спішить. І вона виснажується від людської несправедливості та наглості.

Дзвінка вирішила взяти відпустку і поїхати відпочити, сама, без сім’ї, без дітей. Щоб відпочинок був справжнім. Щоб нікого не вислуховувати, не доглядати, як вона привикла. Просто присвятити час собі, робити все що заманеться, побавити себе тим, що подобається. Їхати з людьми на цікаві екскурсії, походити по музеях, збагатити свій духовний запас. Хочеться відчути щиро, що життя прекрасне і його варто прожити до глибокої старості. Тому що має море хороших сюрпризів. Реально можна змінити все, лише треба трошечки до себе підійти з турботою та добром і зігнати всіх, хто вже ось, ось видряпається на голову, щоб на неї сісти.

Побачивши опір, і якісь позначені межі, люди приходять до себе і вже трохи стають думати, що не все їм дозволено. Розуміють що є границя , яку переступати не можна. Лише треба вчасно почати діяти, щоб не затоптали, бо якщо самій не поставити кордони, їх ніхто не поставить і зважати на чиюсь волю чи бажання, точно не будуть.

Дзвінка щодня стала створювати умови, які і їй підходять, не лише всім хто з нею поруч є. Навчилась сказані ні там де потрібно, завдяки цьому появилось більше вільного часу, якого стала проводити з користю для себе. І побачила зміни, відчула присмак справжнього жіночого життя.

Галина Мазурик, “КОЖЕН Є КОВАЛЕМ СВОЄЇ ДОЛІ”