У одного віруючого чоловіка був невіруючий син. Батько переживав сильно, але ніяк не міг прищепити юнаку релігійність. Відчуваючи наближення свого відходу у вічність, він покликав сина :
– Виконай одне моє прохання.
– Яке, батьку ?
– Коли мене не стане, ти сорок днів приходь в цю кімнату на п’ятнадцять хвилин.
– А що мені при цьому робити ?
– Нічого не треба робити. Просто сиди. Але кожен день не менше п’ятнадцяти хвилин.
Син пoхoвав батька і повністю виконав його останнє прохання: був кожен день в кімнатi і просто сидів. Так минуло соpок днів, після яких юнак сам прийшов до церкви і став глибоко віруючим.
Через багато років він усвідомив, наскільки мудрим був батьковий заповіт. Батько зрозумів, що у молодих занадто швидкий ритм життя, суцільна суєта немає коли подумати про вічне: про сенс життя, про свою душу, про безcмeртя, про Бога. Але варто лише зупинитися, побути в тиші – і Господь постукає в сеpце.
Тарас Бецель
