Відпустка за власний рахунок.
— Як же я від тебе втомилася!!! — закричала Оля матері.
— Втомилася?! Тебе ніхто тут не тримає! Збирай речі і вимітайся звідси!
— Це і моя квартира теж! Ти не забувай, що частина мені дісталася від батька в спадщину, і я сама вирішу, куди і коли мені їхати!
— Я не буду продовжувати цю розмову — я пішла на роботу, а тобі даю час до вечора, щоб заспокоїтися і не дратувати мене!
Мама вийшла за двері, а Оля залишилася в квартирі одна. Мама завжди була складною людиною, але після того, як батька не стало, то вона немов злетіла з котушок. Вдома були постійні суперечки. Незважаючи на те, що Ользі було 27 років, мама вважала, що вона краще знає, як їй потрібно жити.
Будь-який прояв донькою своєї думки закінчувалося биттям посуду об стіни і докорами. При спробі переїхати на орендоване житло, мама починала вдавати з себе славнозвісного лебедя, хоча за годину до цього гнала її з квартири незримою мітлою. На цей раз Оля вирішила, що терпіти більше не буде і почала збирати речі – зараз поїде до подруги, а на днях орендує окреме житло – кошти дозволяють, але її плани були порушені дзвінком на домашній телефон, про який вже всі благополучно забули і збиралися його відключити, але виявилося, що цим вони могли зробити неймовірну помилку.
— Алло! Марійка!!! Ти мене чуєш? — почувся у слухавці хриплий жіночий голос.
— Мама на роботу пішла — зателефонуйте ввечері.
— Дитинко, не можу ввечері — Не дошкандибаю я знову сюди, а у мене телефону немає. Передай їй, що мамі зовсім погано – нехай їде попрощатися.
— Якій мамі?
— Ти Оля?
— Так — Оля.
— Ну та яка мама?! Її мама – баба твоя.
Оля з подивом подивилася на слухавку, не розуміючи, що відбувається. За словами мами, Олиної бабусі не стало багато років тому, це була неприємна і сварлива жінка, яка згубила не одне життя, а тут виявляється, що як мінімум, роки життя в цій історії були обманом. Записавши на всякий випадок адресу бабусі, Оля почала дзвонити матері, щоб отримати роз’яснення. Але замість зрозумілої відповіді, вона отримала лише голосні вигуки матері про те, що це помилка і взагалі це не її собаче діло.
Трохи посидівши і прийшовши в тями, Оля вирішила, що можливо це доля? Можливо це те перезавантаження, яке потрібне її морально виснаженій душі?
Зателефонувавши на роботу, вона запитала чи може вона сьогодні піти у відпустку – на що радісно отримала згоду. У неї було багато відгулів і невитрачена відпустка, яку вона довго не брала, щоб поменше перебувати вдома, керівництво не раз її умовляло піти, але вона відмовлялася. Зараз же на роботі було затишшя, і вона там особливо і не потрібна була. Швидко зібравши речі, Оля завантажила їх в машину і поїхала за вказаною адресою.
Дорога зайняла кілька годин і ось вона заїхала в невелике село на кілька вулиць. Уздовж дороги паслися кози, побачивши машину курки стали весело злітатися під колеса, але все обійшлося. Під’їхавши до потрібного будинку, Оля припаркувалася і вийшла з машини. На зустріч їй полетіла сухенька, але дуже прудка старенька і дівчина зазначила, що на жінку за крок до вічності вона не схожа – мабуть бабка і справді той ще маніпулятор. Але це виявилася сусідка, яка навіть не привітавшись, почала давати їй цінні вказівки про те, що бабусю добре б помити, вдома прибрати, сусідка її годує останні тижні, але у самої з грошима важко, тому тепер вона умиває руки і було б непогано віддати гроші, що вона витратила на неї. Поскаржилася старенька, що і життя складне — ростиш дітей, а потім допомоги немає.
— Будь ласка, мені на жалість не тисніть! Я навіть не впевнена, що я залишуся тут. А бабуся сама винна – вона матері життя зіпсувала, а тепер допомоги чекає. Чим думала, коли так робила?
Старенька перестала тараторити, здивовано подивилася на Ольгу і сказала: «БА! Дитинко моя, ти нічого не знаєш?». Після чого повідала їй коротку, але дуже правдоподібну до характеру матері історію. Бабуся дуже любила чоловіка і доньку, але чоловік полюбив іншу і пішов з сім’ї. На одну зарплату дитину було важко тягнути, тому економили дуже – не голодували, милостиню не просили, але всіх потреб Маші вона не тягнула. Не було прикрас, не було нового рюкзака щороку, не було можливості мати по 10 суконь і житло в місті. За це Маша постійно ображалася, а незабаром дитячі образи і переросли у абсолютне несприйняття.
Закінчивши школу, вона сказала, що не пробачить її за бідність, це вона винна, що пішов батько і вони так жили, а тепер вона їй і зовсім не мама… так… це було схоже на неї. Любила вона жити так ніби їй всі винні і повинні.
Тепер Оля боялася заходити в будинок, боялася побачити бабусю.
У будинку було темно і сиро, незважаючи на те, що на вулиці була спека. У кутку кімнати лежав худий силует жінки з блідим обличчям. Спочатку дівчина навіть подумала, що бабусі вже немає, але побачила ворушіння. Старенька повернула голову і прошепотіла: «Марічко…» По тому, як вона вимовила ім’я, Оля зрозуміла, що так вимовити його може тільки дуже любляча людина.
— Ні. Бабусю, це я, Оля! Твоя внучка.
Бабуся простягнула руку, торкнулася пальців дівчини і посміхнулася, після чого закрила очі і погрузилась далі в сон.
Що робити Оля не знала – точніше не знала з чого почати. Але потім вирішила вивчити дім, що просто її розбило. Вдома не було води, каналізації, тепла – хоча маму Олі можна вважати забезпеченою людиною і для неї було під силу зробити мінімальні зручності для людини, яка її виростила.
У холодильнику теж була порожнеча, тому Оля знову сіла за кермо і відправилася в сільський магазин, але на полицях сиротливо стояли банки з тушонкою, найдешевші крупи і хліб, тому довелося знову їхати в місто.
Набравши цілий кошик продуктів, вона занурила все в машину і вирушила назад. Приїхавши вже пізно ввечері, зварила бульйон і змогла нагодувати бабусю. Після чого втомлена лягла спати.
Вона думала, що спати буде добу, але прокинулася з першими променями сонця і приступила до роботи. Вдома стояв нестерпний запах брудного і затхлого. Для початку вона вирішила протопити піч і нагріти води. Якщо з цим у неї особливих проблем не виникло – вона часто бувала на дачі у свого хлопця і там навчилася розтопити піч, то ось з водою було не все так просто – вона бачила, як у фільмах закидали бочку на візок і йшли бадьоро за водою на колонку. У житті це виявилося не так просто, але через годину вода була наношена, а руки гули як ніколи.
Оля весь день вимивала будинок, протирала пил, провітрювала, прала вручну білизну, фіранки, протоплювала дім. Складніше було з бабусею – вона була лежача, тому доводилося міняти пелюшки, а купити памперси вона не подумала – не стикалася раніше з такою ситуацією. Так пройшов ще один день.
Третій день перебування в селі був легший і складніше одночасно. Будинок набував рис затишку, але залишалося питання, як помити бабусю, як перемістити її на вулицю хоч повітрям подихати. Оля швидко знайшла двох чоловіків, яким дала завдання за матеріальну винагороду постелити дошки на сходинки з дому, а сама відправилася за інвалідним візком в місто. Повернувшись, вона знову нагріла води і посадивши бабусю повезла митися. Увечері постелила їй чисту білизну, погодувала і поклала спати.
На ранок сталося диво – дівчина прокинулася від шереху. Це бабуся намагалася встати. Посадивши її в крісло, Оля підкотила до столу, і вони сіли снідати. Сьогодні бабуся навіть тримала ложку сама.
Минали дні, тижні – бабуся набиралася сил, вже з важкістю, але пересувалася сама і навіть намагалася допомагати з приготуванням. Поки дівчина стояла біля плити, то вона сиділа за столом і нарізала зелень для салату, перебирала відварене м’ясо на суп. Вони багато розмовляли і жартували. У старенької виявилося чудове почуття гумору. Після сніданку вони сиділи у дворі і насолоджувалися природою – Оля часом копошилися в городі і в саду, намагаючись привести в порядок колись акуратні грядочки, ягоди, а бабуся розповідала історії зі свого життя, які були сумні і смішні одночасно. Відпустка у Олі вже закінчилася, але їхати вона не збиралася – з’їздила в місто, написала до кінця літа за свій рахунок, а восени вже планувала повернутися в місто з бабусею.
Це було найказковіше літо для них обох. Дівчина ніколи в житті не відчувала себе настільки спокійною і доброю, ніколи їй не дарували стільки любові й уваги. Вона згадувала свої перші дні в цьому селі, свої думки втекти звідси, втома, безнадія і їй було соромно.
Це був останній день літа – на порозі стояли зібрані речі бабусі, на столі парував святковий вишневий пиріг – сьогодні було прощання з додому, з цієї селом і цим життям. Оля орендувала для них квартиру і завтра вони їдуть в місто. Бабуся довго відмовлялася, але залишити її тут – це підписати вирок. Увечері вони лягли удвох на ліжко, Оля вткнулася носом в м’які теплі долоньки бабусі, а та розповідала їй казки, якими в дитинстві не балували внучку. Казки були такі, яких навіть не зустрінеш в книгах – їх вона сама вигадувала в молодості для своєї дівчинки, яка забула і казки і матір. Раптово на півслові бабуся зупинилася… напевно заснула, але цей сон був вічним. Не змогла вона покинути своє село, свій будинок… так і залишилася її душа в цих рідних стінах.
Фото ілюстративне.
