fbpx

Дружина проти мого спілкування із сином. Я не знаю як мені бути. Як пояснити, що дитина це не іграшка?

Дружина проти мого спілкування із сином

Я розлучився, коли моєму сина було лише три роки. З його матір’ю розлучилися зі скандалом. Дуже довго не могли після цього порозумітися. Вона надто опікувалася сином, не відпускаючи від себе ні на крок, не довіряла його мені навіть на годину.

Син ріс переляканий і дуже нервовий. У боротьбі за нього в суді я програв, хоч і боровся цілий рік. У результаті вибив лише зустрічі кілька разів на тиждень у її присутності.

Це давалося нам обом важко. Вона не могла просто бути поруч. Втручалася в наші ігри, розмови, їй не подобалося навіть, як я одягаю на нього кофту. Все це призводило до скандалів. Незабаром вона зовсім перестала давати мені бачити сина, посилаючись навіть на погану погоду.

Я звертався в опіку, але так нічого й не досяг. У підсумку, заходив до нього в садок час від часу, це був єдиний наш час, який проводився разом, хоча й цьому колишня дружина намагалася перешкодити. Намовляла на мене вихователям, намагалася заборонити зустрічі.

Але їй це не вдалося, тому що мене в цьому садочку знали добре, я часто допомагав їм щось фарбувати, лагодити, ніколи не відмовляв у допомозі. Вони знали, що я зовсім не такий, як мене намагаються виставити.

За рік я зустрів Дашу. Незабаром ми одружилися. Вона знала, що маю сина, що я плачу аліменти, але її це влаштовувало. Я ж не дуже багато часу приділяв йому, і вона думала, що так буде завжди.

Але моя колишня дружина теж на той час влаштувала своє життя. Зустріла чоловіка, вийшла заміж і трохи заспокоїлася. Ми змогли домовитись. Їй було навіть зручніше, щоб я сам зустрічав сина, гуляв із ним сам, звільняючи їй час.

Почалися й додаткові витрати. Подарунки, іграшки, атракціони. Витрати невеликі, але бюджет ми ведемо разом із дружиною, тому вона одразу їх помітила.

Почалися сварки з дружиною. Спочатку вона почала нагадувати мені, яка погана моя колишня дружина, як вона ображала мене серед наших спільних знайомих і продовжує це робити. Називаючи мене поганим батьком та розповідаючи, що я покинув сина.

Говорила, що вона маніпулює мною та в’є мотузки, ставить свої умови. Говорила, що потім вона знову скоротить мої зустрічі із сином, знову заважатиме нам бачитися, коли в неї з’явиться зайвий час. Просила не витрачати гроші на нього, крім аліментів.

Живемо ми не багато і не шикуємо. Я її слухав і не розумів, до чого тут мій син. На наші стосунки з дружиною він ніяк не впливає і не має від цього страждати. Він дуже схожий на мене і зовні, і характером. Добрий, допитливий. Я дуже люблю його і хочу виховувати.

Але дружина проти. Вона дуже не хоче, щоб я втручав його в наше життя, вважає час, проведений з ним, вкраденим у неї. Погрожує подати на розлучення. Вона вагітна і такі її заяви я поки що списую на гормони, але мені це дуже не подобається.

Вона хоче позбавити мене права виростити дитину у повноцінній сім’ї, якщо говорить серйозно. Я дуже її ціную і люблю, у всіх інших відносинах вона чудова. Смачно готує, підтримує мене, дбає. Але її ревнощі часом переходять межі.

Вона ревнує мене та колишній дружині, з якою ми іноді спілкуємося по телефону про сина або зустрічаємося, коли я гуляю з ним. Вона сердиться і плаче. Благає мене припинити спілкування із сином, кажучи, що народить своїх і все мені компенсує. Вона просить мене переїхати в інше місто, сама шукає там роботу та житло.

Я не знаю як мені бути. Як пояснити, що дитина це не іграшка? Що колишня дружина та син завжди будуть у моєму житті. Що я не можу ось так взяти та забути про них. І розлучення також не вихід. Прирікати ще одного малюка на самоту я не стану.

You cannot copy content of this page