Коли Сашко побачив дружину брата, то просто остовпів: він вперше розглядав таку красу поруч, як то кажуть, наживо. Це були радісні емоцій й почуття. І сталося це всього через пів року після весілля: треба ж було йому так схибити! Ну що бракувало трохи зачекати? Так ні – закохався і давай одружуватися!
І, коли казала мама: “Куди поспішаєш – почекай, сину! Молодий ще – погуляй, придивись!” Але він, як тоді йому здавалося, закохався у Ніночку по самі вуха, сестру найкращого друга. Гарненьку пухкеньку дівчину, далеку від стандартів краси 90 – 60 – 90. У дівчині все поєднувалося дуже гармонійно, і світлі кучері, що обрамляли гарненьке кругле личко, позбавлене макіяжу. І ладна повна фігурка.
При погляді на Ніночку у всіх виникала ця сама заздрість. До того ж, у дівчини був такий вигляд, ніби вона щойно вийшла з ванни. І частково цьому сприяли її незамутнені думки. А ще Ніна мала дуже легкий характер з виключно позитивним настроєм. Що у наш час можна було вважати великою рідкістю й подарунком долі. І Сашко закохався. Але дівчина спочатку ставилася прохолодно до його залицянь. А потім, як то кажуть, втягнулася у процес, який виявився захопливим та їй сподобався.
Тому, коли кавалер запропонував скріпити їхню долю офіційно, відповіла згодою. І все, у результаті, вилилося, як у віршику, у весільну метушню: лімузини, обручки і фату. Сімейне життя Сашка не розчарувало: дружина виявилася вмілою господинею – економною й акуратною. І, зауважте, ніяких викликів клінінгу й замовлень готової їжі. На сніданок — пишні омлети, сирники й смачні каші, які подають в елітних будинках відпочинку.
І все це виявилося приємним бонусом до кохання. Тому худий Сашко незабаром набрав вагу, набув ще більшої впевненості у собі, яка й так була нічого, і якось вилюднів. Так зазвичай виглядають чоловіки, які мають надійний тил — умиротворені та спокійні.
І тут у місто повернувся з тривалої закордонної поїздки старший брат Павло разом із тією самою Веронікою, яка докорінно перевернула свідомість молодого й вірного чоловіка Олександра. Дружина брата виявилася дуже красивою жінкою. А на весіллі Сашка вони не були присутні. Ніночка тоді була ще дівчинкою! А Вероніка — розкішною жінкою, мудрою досвідом і знаючою собі ціну. Вона була старша за брата на пару років і дуже красива. До того ж виглядала доглянутою.
— Цікаво, а як вона з такими кігтями миє туалет? — наївно поцікавилася Ніна, коли вони поверталися після спільної зустрічі у свекрухи.
— Ніяк! — коротко відповів чоловік, повністю піддавшись чарівності невістки. Такі жінки туалети не миють. У них зовсім інша доля.
Все, звичайно ж, так і було: красиві руки Вероніки прикрашав бездоганний манікюр. Тільки нігті були надто довгими й гострими. А це вважалося ознакою прихованої агресії. Ні-ні, не варто думати, що у Ніни були занедбані руки, ні в якому разі! У дівчини, звичайно ж, був манікюр. Але вона, здебільшого, робила його сама. Тому він був звичайним, з неяскравим нюдовим покриттям. Його ще називають манікюр на короткі нігті.
Ніна працювала у музичній школі педагогом з фортепіано. До того ж з такими нігтями їй було зручно місити тісто. В іншому випадку, це б завдавало певного дискомфорту. А дівчина обожнювала і пекти, і їсти пиріжки. У цьому сенсі Сашкові та свекрам теж пощастило! Так, випічка у неї виходила просто бомбічною: крихітні, на один укус пиріжки з дріжджового тіста, випікалися на сковороді зі шкварчачою олією й були фірмовою стравою та «фішкою» молодої дружини.
І не ледача Ніночка пекла їх з різними начинками і складала у невеликий тазик. Вони приносили їх щоразу у гості. І цього разу теж не було винятком. Пашка з дружиною зібрали стіл з нагоди їхнього повернення додому. Але красива Вероніка від випічки відмовилася:
— Я таке не їм!
— Яке – таке? — простодушно запитала Ніна: пиріжки користувалися великим попитом у родині чоловіка, особливо у свекра, якого дружина кулінарними витворами не балувала.
— Випічку з тіста! — гордо відповіла дружина брата.
— Так випічка – завжди з тіста! Іншої-то не буває! — здивувалася наївна дівчина. — З чого ж її ще робити, як не з тіста? І запропонувала: — А ви спробуйте – смачно ж! Та й від одного пиріжка нічого не буде!
— Ні, мені потрібно берегти фігуру! — гордо відповіла красуня. І всім стало ясно, що вона мала на увазі повненьку Ніночку, якій не потрібно було нічого берегти. Адже цієї фігури, на думку Вероніки, у неї просто не було. Ніна нічого не помітила і піднесла до рота черговий пиріжок, а Сашка охопила несподівана досада на те, що у нього така незграбна й не розуміюча дружина. Хоча ще вчора молодого чоловіка все влаштовувало.
— Мені вона не сподобалася! — сказала дівчина після обіду, одразу після питання про нігті. — А тобі?
“А мені так дуже сподобалася!” – хотів відповісти Сашко, але щось його від цього утримало. Тому він знову відповів коротко:
— Так собі. Але дружина брата його дуже зачепила. І він раптом зрозумів, що порівняння його дружини з Веронікою явно не на користь Ніночки: вона програвала своїй стрункій зовиці з точеними рисами обличчя і розкішним волоссям, зібраним у важкий пучок на потилиці. Так виглядають розкішні дами, які займаються бальними танцями: красиво і граціозно, жодного зайвого руху! Все продумано — навіть погляди!
“Ось, дійсно, справжня жінка! — думав Сашко. — Пощастило ж Пашці! Як би йому трохи змінити Ніночку, щоб вона хоч трохи нагадувала невістку? Але Ніна змінюватися не хотіла. Вона приймала себе такою, якою є. І якщо раніше Сашка це влаштовувало, то зараз стало дратувати. Виходило, що він став любити дівчину менше.
— А не записатися тобі у спортзал? — запитав він дружину за черговою смачною вечерею.
— У сенсі, в спортзал? — здивувалася Ніна.
— У прямому, щоб підкачати м’язи й скинути вагу.
— А тобі не потрібно підкачати м’язи? — несподівано відповіла завжди лагідна дружина. — Може, почнеш із себе, а вже потім будеш пред’являти претензії мені? Думаєш, я не бачу, звідки ноги ростуть і як ти витріщаєшся на дружину свого брата?
Вона кинувши вилку та пішла у кімнату: так, розумна Ніночка все помітила. І, тому, стала ревнувати чоловіка. А Сашко не пішов за нею і вперше за весь час ліг на дивані. Але наступного дня вони, звичайно ж, помирилися: не варто забувати, що хлопці були молоді й одружилися з кохання.
Наступного ж дня чоловік чіплявся до Ніночки через її зачіску.
— А не можна якось їх розчесати? Або пригладити?
— Можна, але навіщо? — здивувалася дружина. — Тобі ж завжди це подобалося!
І це була правда: Сашко був у захваті від хмарки волосся дружини, легких, як і вона сама.
— Ну, для різноманітності! — виправдався він.
— А для різноманітності я тобі сьогодні курочку на вечерю запечу! — відповіла Ніночка і побігла на свій ранковий урок.
Сашко ще кілька хвилин залишався сидіти, занурений у думки про Вероніку та її гладеньку зачіску. Так, такий образ, напевно, личить справжнім красуням! Та згодом виявилося, що довжина спідниці дружини йому теж не подобається. Ба більше, він сказав, що вона їй дає років десять зайвих. Через свою повноту Ніночка рідко носила брюки, і тому ці слова її по-справжньому зачепили. Вона кілька секунд збиралася з думками, а потім тихо, але рішуче відповіла:
— А, по-моєму, мені накидує десять зайвих років твоя присутність поруч.
Після цих слів Сашко цілий тиждень спав на дивані, і вони майже не розмовляли. Хоча їжа була такою ж смачною й різноманітною, як завжди: приготування допомагало Ніночці знімати стрес.
Зрештою вони, звісно, помирилися.
Проте Ніночка стала помітно сумнішою, серйознішою. І вже не сміялася так голосно та щиро, закинувши свою кучеряву голову й демонструючи ідеальний ряд білих зубів.
“І це добре! — тішився Сашко. — Справжні жінки так не сміються. Вони лише злегка усміхаються куточками губ — гордовито, як Вероніка!”
Так, дружина брата міцно закарбувалася у думках Сашка. Але ці думки не мали конкретної мети, наприклад, заволодіти красунею. Йому подобався сам процес мрій.
До того ж відбити дружину у брата було некрасиво. Та й вона не зверне на нього уваги: Павло був набагато цікавішим за невиразного Сашка, а такій жінці, як Вероніка, потрібна була відповідна пара.
В принципі, і Ніна була зовсім непогана: одружився ж він по любові!
Але вдома стало невесело — вечорами дедалі частіше вони просто мовчали. І навіть бажання проводити час разом кудись зникло: розмовляти стало ні про що. Якось у таку ж похмуру неділю вони обідали мовчки, а у повітрі витало напруження.
Раптом Сашко помітив, що на столі немає пиріжків, які Ніна завжди пекла двічі на тиждень — у четвер і неділю. Сьогодні була неділя, але звичної й смачної випічки на столі не було.
Бажаючи трохи розрядити атмосферу, він спробував пожартувати:
— А де ж пиріжки?
— Я худну, — холодно відповіла зазвичай привітна дружина.
— Ну, а я ж ні! — хмикнув Сашко.
— Я зробила манікюр, тому пекти собі будеш сам. До речі, здається, тобі потрібна інша дружина. Тож я йду від тебе! — буденним тоном сказала Ніна й вийшла з кухні.
У неї було свідоме бажання піти на конфлікт!
Дружина пішла збирати речі, а здивований чоловік залишився на місці, спантеличений таким поворотом подій. Це було несподівано і, як йому здалося, абсолютно зайвим. Розлучатися він не хотів.
Але чого ж він тоді хотів? Щоб дружина покірно змінювалася, як йому заманеться, і лише зовні? А все інше залишалося, як раніше? Щоб неконфліктна Ніночка й далі готувала йому смачні розсольники, пекла пиріжки й прасувала сорочки?
Захлопнулися вхідні двері — Ніна пішла до батьків. А Сашко вирішив їхати до брата “перетерти” ситуацію. Вероніка пішла на манікюр, і Павло запросив його заглянути у гості.
— Заздрю я тобі, брате, — почав Сашко, коли вони сіли на кухні, а старший брат смажив яєчню. — Таку розкішну жінку відхопив!
— А я тобі, — несподівано відповів Павло.
— Це ще чому? — здивувався Сашко.
— Бо твоя Ніна — просто золото! До речі, а чому її з тобою немає? Я ж запрошував вас обох.
Сашко не став казати, що Ніна його залишила.
— Хоча правильно, — пожартував Павло, — ще відбив би! Ти сам не розумієш, який скарб отримав! Класна дівчина — не те, що моя. Вона мені навіть картоплі смаженої жодного разу не зробила!
— Жодного разу? — Сашко аж підвівся від здивування. У їхній родині всі любили смажену картоплю, а Ніночка часто готувала її як гарнір.
— А ти бачив її нігті? Отож бо й воно! — сказав Павло, хитро усміхнувшись.
Сашко задумався. Йому здавалося, що в його житті чогось бракує. Але тепер, слухаючи брата, він усвідомив: усе, чого він так бажав, вже було у його житті. Потрібно лише не втратити це. Він залишилася з купою думок.
Сашко повернувся додому пізно ввечері, але порожня квартира зустріла його незвичною тишею. Речі Ніни зникли, ніби їх тут ніколи й не було. На полиці у ванній залишилася лише його зубна щітка.
Сівши на диван, він схопився за голову: “Що ж я наробив?”
Перший день без Ніни здався йому дивно безбарвним. Жодних звичних пиріжків, теплих усмішок чи її дзвінкого сміху. Він навіть намагався зробити собі чай, але лише розлив воду, бо думки зовсім не трималися купи.
Наступного ранку Сашко наважився зателефонувати Ніні. Він хотів сказати щось важливе, але натомість почув лише холодне:
— Чого тобі?
— Ніно, повертайся. Я… я був неправий, — нарешті зізнався він.
— Можливо, ти й був. Але тепер я думаю, що нам потрібно трохи часу окремо, — голос її був спокійний, але це лякало більше, ніж крик.
Дні минали і Сашко відчував, як порожнеча у його житті стає дедалі нестерпнішою. Кожна дрібниця нагадувала йому про Ніну. Усі ті речі, які раніше здавалися буденністю, тепер були безцінними.
Через тиждень Сашко наважився ще раз поговорити з Ніною. Він прийшов до її батьківського дому, тримаючи у руках квіти.
— Чого тобі? — повторила Ніна, але цього разу без холодності.
— Я хочу поговорити. Можна?
Ніна зітхнула, але запросила його до вітальні.
— Ніно, я… я був неправий. Я не помічав того, що ти для мене робиш. Твої пиріжки, твої усмішки, твої жарти… Я був засліплений ідеями, які сам собі вигадував. Але тепер я розумію, що втратив найцінніше у своєму житті, — сказав Сашко, дивлячись їй у вічі.
Ніна мовчала.
— Ти заслуговуєш на чоловіка, який буде цінувати тебе, а не вимагати змінюватися. Я хочу стати таким. Тільки дай мені шанс, будь ласка, — його голос затремтів.
Ніна подивилася на нього довгим поглядом.
— Я не обіцяю, що все буде, як раніше, — відповіла вона, але в її голосі вже не було тієї гострої холодності.
— І не треба, — тихо сказав Сашко. — Мені хочеться, щоб було краще.
Цей вечір вони провели разом, вперше за довгий час просто розмовляючи. І хоч попереду було багато роботи над собою, Сашко розумів: тепер він точно знає, заради чого варто старатися.
