Події
Довелося продати квартиру, звільнили із роботи: як проект «Міняю жінку» змінив життя дрогобиччанки Галини(відео)

І їй знову, як і багато  років тому, хотілося плакати. Програму за участю вчительки української мови, дрогобиччанки Галини Ілик канал «1+1»ставить у свій ефір часто. Бо та серія видалася дуже вже резонансною, пише “Львівська Газета”.

Головна героїня одного із найcкaндальніших випусків проекту «Міняю жінку» перед початком своєї «міняльної дороги» навіть уявлення не мала, що цей проект насправді матиме назву «Міняю життя». Їй довелося пережити пpиниження, публічні звинyвачення, звільнення з роботи і навіть, як наслідок, переїзд в інше місто. Яким є реальне закулісся зйомок у реаліті-шоу, зараз Галина може розказати чесно, бо, за умовами контракту, кілька років мала мовчати. І мовчала.

Галина розповіла, що погодилася на участь у проекті, бо просто стало скучно, хотілося екстриму. Вони із чоловіком раніше ніколи цієї програми не дивилися, випадково на неї натрапили. Подали онлайн-заявку, і вже наступного дня до них приїхали на попередній кастинг. Через два дні зателефонували, що вони його пройшли.

Галина впевнена, що їх одразу затвердили, бо у творців проекту була ідея поміняти місцями родини в маленькому місті, де люди можуть між собою знатися. А сім’я, з якою вони помінялися, вже півроку тому пройшла кастинг. Тому на появу нових дрогобиччан уже дуже чекали.

Галина ніколи не перетиналися із сім’єю, в яку її привезли раніше. Навіть у тих районах Дрогобича ніколи не бувала: це – приватний сектор, далеко від їхнього дому. Та й зі спільних знайомих були лише одна коліжанка, яка із Ларисою Іванчук (друга учасниця) ходила на якісь курси.

Часу на реальні збори два дні, треба було вирішити питання з роботою. Галина написала у школі заяву на відпустку на тиждень за власний рахунок. А от валізи пакувала вже при операторах. Такими були умови.

Забирають мобільний телефон одразу, тільки-но сідаєш у їхню машину.

Про альтернативний телефон думок не було, бо бажання відпадає, щойно підписуєш контракт. Це категорично заборонено його умовами, так само як і дзвінки зі стаціонарного телефона.

За контрактом передбачено штрафні санкції.

Про те, що учасникам «Міняю жінку» платять гроші, Галина з чоловіком, коли подали заявку, цього не знали. Справді. Уже після кастингу їх поінформували, що заплатять вісім тисяч гривень (у 2011-му – 1000 доларів). Але штрафні санкції за будь-яке порушення – 15 тисяч. Тому порушувати не хотілося. Галина зовсім не намагалася контактувати з моєю сім’єю, хоча тепер уже знає, що Лариса зі своїми коліжанками спілкувалася точно і не розуміє, як вона там домовилась зі знімальною групою.

Під час зйомок у проекті вільних години, без камер, нема, стверджує Галина. У кожну родину-учасницю приїжджає сім осіб знімальної групи. Поряд із Галиною, завжди була режисерка Мар’яна. Вона не відходила ні на крок, ночувала також у одній кімнаті. У неї була міні-камера, тож коли Галина прокидалася, то вона знімала сама. Спала Галина на першому поверсі, Мар’яна – біля дверей кімнати на розкладачці. Тобто навіть якби учасниця хотіла вночі кудись прошмигнути, вона би прокинулась. У квартирі Галини, режисерка спала із другою учасницею Ларисою на двоспальному ліжку. У неї була і розкладачка, але вона не могла вмістити у її в спальні – через брак місця. Словом, жили точно в одній кімнаті. Всі інші хлопці-оператори їхали в готель на ніч. Приїжджали о сьомій ранку та супроводжували учасниць до опівночі. Якщо знімальна група, наприклад, їхала обідати –то учасниці мусили їхати з ними.

– Розкажіть, чи траплялися якісь курйози, які не ввійшли в ефір?

– Нас повезли в гори, і там загубився старший син сім’ї, у якій я жила. То був справжній переполох. Так сталося, бо вся група в основному займається жінкою-учасницею. І поки мені казали: «А з’їдь так, а тепер впади, а тепер ще щось», то малий був без догляду і сам поїхав донизу. Ми перешукали все, перелякалися дуже.

– Наскільки активною була робота режисера у постановці, моделюванні всього, що відбувалося у кадрі?

– Хочете правду? Майже все, що потрапило в кадр, було спровоковано. Наприклад, мені дали гітару, бо я під час кастингу розповіла, що познайомилась зі своїм чоловіком завдяки цьому інструменту. Проте я вже дуже давно не грала. Втім мене змусили грати у кадрі. Виглядало, звісно, як пародія. У програму не потрапило те, що було хороше, а вилізло всяке таке «ге».

Читайте також: “Ти ба, 1+1 прoбивaє дно!” Учасниця шоу “Міняю жінку” не на жарт рoзлютилa мeрежу свoїм ставлeнням до дiтей (відео)

Ходити до хлопців у автомайстерню мене також фактично змусили, бо «треба щось робити, а не тільки сидіти в хаті з дітьми». Приїхала на те СТО, кажуть, не стій, щось вигадуй. Змусили щось там лагодити в машині, хоч я попереджала, що взагалі не надаюсь до такого. Ще був момент, який мав би продемонструвати, яка роботяга мама Лариса, і як на ній тримається усе в домі. Для того спеціально відкрутили дверну ручку у ванній кімнаті (до того часу замок працював, я ж у ту ванну ходила, все було справне). Мене з інструментом поставили, щоб там щось покрутила.

Хоча багато від чого я відмовлялася. Наприклад, щовечора знімали щоденник. Мене розпитували про прожитий день, і так легенько у гарній атмосфері тобі розказують, як ти чудово в кадрі виглядаєш (знаєте, як психологи вміють) і між питаннями нібито звичайними ліплять явно провокативне. Мене постійно налаштовували говорити якісь гидоти про іншу учасницю: яка вона погана господиня, як у неї все погано. Там же, повірте, багато було нюансів. Хотів би придертися – було б до чого, я ж бачила, що там насправді відбувалося. Але я не бачила людини жодного разу в житті, то як можу її осуджувати? Тому на третій день зйомок я просто збунтувалася, заявила, що нізащо не поливатиму чужу людину брудом. Тоді почали підловлювати в інших моментах.

– Хочете сказати, що Ваша історія була повністю підмінена баченням режисера, чи Ви у житті все ж схожа на екранну?

– Не буду себе хвалити, я виглядала так, як виглядала. І багато було негарного. Але я – інша. Мене ж показали абсолютно порожньою жіночкою, яка не готує, не прибирає, тільки розважається.

– А яка Ви насправді?

– У мене вже тоді було двоє дітей, крім них, виховувала дівчинку Ляну з дитбудинку (взяла її під опіку з одинадцяти років). Потім до нас приєдналася ще Лянина сестра. Ми їх свідомо не брали в кадр, щоб не було жодних спекуляцій на цій темі. Тобто у нас проживало тоді п’ятеро людей, я для усіх готувала їсти, прала-прасувала-прибирала, і працювала на двох роботах одночасно, щоб прогодувати сім’ю. А мене показали примітивною блондинкою, бо так цікавіше. Ще й непорядною.

Наприклад, Лариса наприкінці проекту заявила, що я користувалась там косметикою і показувала якусь косметичку, з якої я нібито її брала. Хоча на початку програми видно, що ту руду косметичку вона забирає зі собою. Хто уважно дивився – той бачив. Тобто поки я жила в її домі, тої торбинки там просто фізично не було. Штани, які пані Іванчук привезла мені після закінчення шоу і які я буцімто забула у cпaльні її чоловіка, вона в мене реально поцупила, я у ті штани на той час вже півроку як не носилала, бо були вузькі. Мабуть, приревнувала і захотіла підловити мене. А я з її чоловіком майже не спілкувалася, бо він постійно був на роботі, десь-колись його «заганяли» в дім, щоб потрапив у кадр. Він був для мене не те, що примітивний, але не було про що розмовляти з ним.

Я робила з дітьми уроки, проте потім прозвучало зовсім інше. Виконувала все, що було прописано «Сімейним статутом», а цього не демонстрували. Ще показували, що чоловікові сорочки в шафі порозкидані. А я їх такими не залишала. Їх, вочевидь, поперекидали, щоб у кадрі цікавіше виглядало.

– Чи бачилися Ви з тією сім’єю після закінчення проекту?

– Лариса приїхала до мене, привезла ті злoщасні штани, після того ніяких контактів у нас не було. Мені вже потім розповідали, що вона наpoдила ще одну дитину. В неї наpoдився хлопчик, у мене – ще одна дівчинка.

– Опишіть свої враження під час першого перегляду програми.

– Настрій перед початком був позитивний, а вже з перших хвилин я побачила все це і почала pидати. Розуміла, що це – катacтрoфа. Чоловік, навпаки, мене підтримував, казав, що телебачення з кого завгодно зробить як зірку, так і антигероя. Просив не перейматися дурницями.

– І що було потім?

– Я повернулася в школу, поки програма не вийшла в ефір, то й працювала собі спокійно. Наступного ж дня після виходу моєї історії у «Міняю жінку», запросили в кабінет директора школи і запропонували написати заяву на звільнення: бо поведінка моя була негідна високого звання вчителя, бо я ходила в короткій спідниці, вживала pocійські прислів’я, захотіла такий peлакс, як шоколадне обгортання. Ще й сказали: «Невже ти хочеш, щоб з тебе мyжики потім злизували цей шоколад?». Це називається «ноу комент».

Директор заявила, щоб не гaньбити честь школи імені Івана Франка, я повинна ухвалити правильне рішення і звільнитися. Мені з міськвно телефонували тоді просто в кабінеті директора, теж зі звинyваченнями, завучі позбігалися, щоб розповісти, яка я пoгана. Хоча у цій школі пропрацювала 12 років, раніше була для всіх ідеальною, мені відзнаки давали з міністерства, трудова була бездоганна.

Тож мене звільнили. І директрисі, до речі, також дали догану, бо вона впустила працівника, який не мав ні медичної книги, ні педагогічної освіти до дітей. А потім дали догану за моє неправомірне звільнення.

– Це після того, коли історія з Вашим звільненням набула загальноукраїнського розголосу?

– Так, адже про це розповіли у ТСН. Відразу ж зателефонували із Комітету жіночих організацій (вони самі мене знайшли, надали юриста, який спеціалізувався на освітянах) і мене відновили на роботі. Але ненадовго. Бо сама подала заяву на звільнення, оскільки працювати у тій школі стало неможливо й некомфортно. Уявіть, зі мною віталася тільки одна людина. Решта всім було наказано – аж до погроз про скорочення кількості уроків – не вітатися.

Тоді я закрилася на півроку вдома. Адже місто мале: тільки-но виходила, то розуміла, що створюю інформпривід для обмивання кiсток.

– А більшість співмешканців були на Вашому боці чи підтримували Ларису Іванчук?

– Думаю, не на боці Лариси. Але, наприклад, на роботі в мого чоловіка жінки між собою сварилися, бо розділилися на два табори. У місті до мене жіночки підходили, співчували, заспокоювали, особисто мені в очі ніхто нічого поганого не говорив, але за спиною, безумовно, так.

Ми того не витримали. Продали у Дрогобичі абсолютно все і купили квартиру у Львові. Спершу поїхала в Мoскву на заробітки, там працювала гувернанткою у двох хлопчиків. По-перше, там мене не впізнавали, на щастя. По-друге, я зрозуміла, як можу заробляти гроші зі своєю освітою. Там не батракувала, не варила їсти, не прибирала, а лише вчила, виховувала двох хлопців. Потрапила в українську сім’ю, зрозуміла, що можу своєю головою заробляти великі гроші (за один робочий день рівно стільки ж, скільки у Дрогобичі за місяць). Повернулася додому, ми зробили ремонт, і почали бізнес.

Думала, сховаюся у великому місті. Але саме цю програму дуже часто крутять на ТБ, і моя історія знову на поверхні. У Львові також упізнають. Але я вже звикла. Мене, до речі, знаходило багато жінок, які брали участь у «Міняю жінку», зокрема, учасниці зі Сміли, з Чернігова, із Закарпаття. Вони також заспокоювали. Ми з багатьма здружилися, багато хто в гості приїжджав, і я до дівчат їздила.

– Які в них емоції після своїх шоу?

– Багато хто каже, що їх не так подали, але не аж настільки, як це сталося у мене. Вони навіть мене питають: «Галю, ну чого тебе показують, а нас – ні. Ти там їм щось платиш?» Та я б краще заплатила, щоб не показували! Тобто їх так не напружує результат. Контактую із деякими учасниками знімальної групи. Вони мені розказують свіжі плітки. Наприклад, була історія з парою, яка закохалася. Знімальна група була вся «на вухах», бо не можна було такого допустити. Але після закінчення проекту ті учасники все одно знайшли один одного, і їхні стосунки продовжилися.

– Що б Ви порадили людям, які зважуються брати участь у реаліті-шоу? Варто чи ні?

– Чому не варто? Треба. Це – життєвий досвід, до того ж колосальний. Просто потрібно дуже контролювати свою поведінку, не видавати емоцій, бо з малесенької дрібнички можуть роздути казна-що. Ти говориш коментар про одне, на нього накладають інший відеоряд, і ситуація по телевізору сприймається зовсім по-іншому. Я не шкодую ні про що. Так мало бути. Інакше досі жила б у Дрогобичі, і, мабуть, нічого у своєму житті би не змінювала.

А так, я не впала духом, живу далі. У нас усе добре!

Розмовляла Дана Ганус

Реклама

Related Post

facebook