fbpx
Дозвілля
Добрий день, родино, — злегка вклонилася вона і одразу ж додала, — сподіваюся не виженете.  За столом запала тиша: — Таню, навіщо ти прийшла? Ти знаєш, що тобі тут не раді, — стримуючи емоцій, сказала Тоня

“Непрохана гостя з минулого”..

— Та я б ніколи. Знаю як ви мене “любите”, хоча, бачить Бог, я не винна. Думаєте мені дуже хотілося вас бачити? Ні. Але Павло захотів, а мені подітися нікуди. Не маю права від нього рідню приховувати.

Тонина мати, Віра, крикнула:

— Ти позловтішатися прийшла? Якого ти Павла привела? Мого брата уже давно нема. І тільки ти винна, що його і мого племінника Сергійка не стало, — і відвела заплакані очі в бік.

Тоня кинулась заспокоювати матір, не витримала і сказала:

— Іди звідси, Таню. Бачиш до чого ти свою матір довела?

Але жінка і вухом не повела. Повернулася до дверей і промовила:

— Павлику, синку, заходь, — в кімнату ввійшов підліток.

Віра голосно зойкнула:

— Господи, так це ж вилитий брат мій Павло, — і схопила Тоню за руку. — Доню, дивись! Ти ж пам’ятаєш свого дядька? — заметушилася вона.

Тоня дядька пам’ятала, але досить погано. Їй було десять років, коли його не стало. Але і цих спогадів вистачило, щоб сказати:

— Так, мамо, хлопчик дуже схожий на батька.

Родичі оточили зніяковілого підлітка. Обіймали, цілували. Про Таню зовсім забули. Але вона нагадала про себе, і голосно сказала, дивлячись на Віру:

— Ось бачите, а ви завжди стверджували, що я була невірною Павлові. Тут і тесту не потрібно, видно, що ваші риси.

А Віра за словом в кишеню не лізла:

— А як можна було не подумати? Коли мій брат і твоя дитина попали в халепу, де ти була? А я тобі скажу. Тебе у сусіда знайшли в незрозумілому вигляді і ти хочеш сказати, що ти була вірною дружиною?

Таня розізлилася і відповіла:

— Так. Ніколи я Павлові не зраджувала. Ви хоч вислухайте мене, а не так як тоді. У всьому мене звинуватили. Навіть сказали, що я заради сусіда, власноруч таке зробила. А я цього не робила і у сусіда ми всі разом були. Чому мене Павло там залишив, я не знаю. І навіщо він вдома палив і недопалок не загасив, теж. На мені один гріх, який пробачити собі не можу, те що до чарчини була небайдужа. І Павлові не забороняла. Тільки в цьому моя вина. Я Павла і Сергійка любила. А те, що за ними вслід не пішла, так це через нього, — сказала вона і показала на сина.

Віра з недовірою подивилася на неї і з сумнівом запитала:

— А чому ти на суді цього не говорила?

Таня скептично відповіла:

— А ви б мені повірили? По очах бачу, що ні. Я була, як непроханий гість у вашій родині. Мене всі відразу не злюбили. Сім’я бідна, питуща. Я офіціантка в звичайному кафе, а у вас всі вчені. В тому, що Павло заглядав у чарку теж мене винили. А він, довожу до вашого відома і без мене любив прикластися. Ви це прекрасно знали, але зробили винною мене. А тоді, коли я спокою не знаходила від пережитого, зрозуміла що при надії, відразу вирішила — до вас додому ні ногою. І тільки він, мій синочок, попросив з вами познайомитися. Як на мене, я б і без вас чудово прожила, але хлопчик хоче знати своє коріння, а його прохання для мене закон, — Таня закінчила свій монолог.

Віра хутко її обняла і промовила:

— Пробач нам. Прийми вибачення від усієї нашої родини: за непорозуміння, за образи. І дякуємо тобі за Павла. Він продовження нашого брата, наша часточка. І з цього дня, ви найбажаніші гості в нашому домі. Не тримайте образи, приїжджайте частіше, або переїздіть до нас ближче, ми будемо тільки раді!

Таня махала головою й відчувала як з її душі впав величезний тягар. Не дивлячись на її сміливість, їхати сюди вона боялася. А зараз вона спокійна за сина: якщо з нею щось трапиться, Павло один не залишиться.
І дай Бог, все тепер буде добре.

Фото ілюстративне.