fbpx
Дозвілля
Добре, що було темно – моє обличчя спалахнуло рум’янцем. Яка ж я наївна! Весь цей час я вважала, що йому потрібен час, що його спілкування зі мною – це ніби як аванс майбутнім стосункам. Правда була безжальною

Він подзвонив мені і без передмов сказав:

– Люда від мене пішла.

Я розгубилася, не знала, що відповісти. Моє серце калатало так, що здавалося його чути навіть через слухавку.

– Не просто пішла. Вона зі мною розлучилася. Уявляєш? Зі мною. Я взагалі нічого б не дізнався, якби випадково не знайшов лист з суду…

Ми дружили вже чотири роки. Хоча слово дружба для наших стосунків буде занадто гучним. Так іноді переписувалися про книги і фільми, ходили разом обідати, обговорювали дітей. У нього їх було двоє, у мене тільки донька. Позаду у мене невдалий шлюб. Чи варто говорити, що давно й безмежно кохала його? Ні, я не допускала навіть думки про якийсь роман, хіба що якщо одного разу він раптом розлучиться. Але у нього була така щаслива сім’я, що цю можливість я теж виключала. Саме тому його слова так приголомшили мене.

– Співчуваю, – видавила я. – Допомога потрібна.

– Ну а чого я дзвоню, як ти думаєш? Сумно – слів немає. Мені терміново потрібна дружня підтримка. Ходімо в кіно?

Звісно я погодилася. Стіна, споруджена мною в зв’язку з його шлюбом, вмить рухнула, і найтепліші сподівання медом полилися в мої думки. Ну, так ми дівчата влаштовані – чоловік подивився на тебе в черзі до каси, а ти вже підбираєш імена для дітей.

Так між нами почався новий етап стосунків. Ми ходили в кіно, до ночі сиділи в барах, листувалися щодня багато годин.

Я боялася, що він весь час буде говорити про дружину, але ні – він згадував її не частіше, ніж раніше. До слова, вони поки ще жили разом в очікуванні, коли буде здана друга квартира, яку вони придбали разом, але за спільною домовленістю вона залишилася дружині і дітям. Це їх спільне перебування здавалося мені не дуже нормальним, тим більше залишалося незрозумілим, чому вона зважилася на розлучення.

Одного разу мені потрібно було з’їздити в сусіднє місто – я була там прописана, і мала звідти взяти довідку. Він зголосився мене підвезти. Я чекала на цю поїздку з якимось надзвичайним трепетом – останнім часом наше листування ставало помітно теплішим, в ньому з’явилися компліменти і натяки. І я сподівалася, що довге перебування поряд поверне нарешті наші стосунки в інше русло. Він повернув не туди, і довелося проїхати додатково добрячий гак.

– За звичкою повернув, – пояснив він. – Дружину возив цією дорогою в аеропорт. Але вона вже давно їздить без мене. Як в тому фільмі, пам’ятаєш – коли почуття притупляються, тобі вже не потрібні поводирі.

Я ніяк не могла зрозуміти – що він хоче цим сказати? Що він сумує за своєю дружиною або це натяк, адже герої цього фільму були друзями, а в кінці стали парою. Мені хотілося б думати друге.

На жаль, моїм надіям не судилося збутися. Все було в точності так само як і колись. “Йому просто потрібен час”, – думала я.

Якось ми вечеряли в одному з ресторанчиків, і він дуже дивно реагував на обслуговуючу нас офіціантку. Я відразу звернула на це увагу і звичайно почала ревнувати. Але нічого не запитала – було якось незручно. Дивно, але він розповів про все сам:

– Та я намагався її клеїти кілька тижнів назад, – пояснив він, коли ми пішли. – Прийшов, дивлюся – така дівчинка гарна, вирішив познайомитися. А вона образилася. Дуже незручно було…

Добре, що було темно – моє обличчя спалахнуло рум’янцем. Яка ж я наївна! Весь цей час я вважала, що йому потрібен час, що його спілкування зі мною – це ніби як аванс майбутнім стосункам. Правда була безжальною – він просто не бачив мене в ролі другої половинки. Може і не дарма згадував той фільм, але з натяком не на його закінчення, а на відсутність планів на мене. Ніколи в житті я не почувалася так ніяково.

З того дня я почала уникати спілкування з ним, ну або принаймні обмежувати. Повністю викреслити його зі свого життя я не могла – раз на рік він обов’язково з’являвся на моєму горизонті, писав мені в будь-який час доби, немов ми розлучилися тільки вчора. У перервах між його повідомленнями я вдруге вийшла заміж і здається навіть щаслива. Коли чергове таке повідомлення побачив мій чоловік і запитав, хто це, я відповіла:

– Просто друг.

Фото ілюстративне.