fbpx
Дозвілля
Дякую, рідненький. Ти, як завжди, перший мене привітав. За хустку спасибі. Посилку отримала. Тільки вона дуже дорога, навіщо ж було так витрачатися? Батько нездужає трохи. А в загальному, все добре. Ти на зимові канікули приїдеш? — Щасливо заторохтіла мати

Першокласник Ромчик Вишняк шукав у столі кольоровий папір. Завтра у його мами день народження. Він довго думав, що їй подарувати. Мама дуже любить ромашки. Але де їх взяти? Рома виглянув у вікно. Будинки, дерева були в снігу. Навіть сусідська кішка була запорошена снігом і нагадувала маленького сніговика, що впав на бік.

Ромчик зітхнув, вирвав із зошита кілька аркушів. Ретельно зафарбував один блакитною фарбою. Потім старанно вирізав з білих аркушів пелюстки. Кружечок зафарбував жовтою фарбою. Обережно все наклеїв. Вийшла дуже симпатична квітка, схожа на ромашку. Трохи помилувався своєю роботою. Зеленою фарбою домалював стебло і листочки. Внизу написав — «мамі». Трохи подумав і дописав — «улюбленій».

Він сховав свій подарунок в стіл і пішов спати. Завтра треба прокинутися рано і першим привітати маму з днем народження. Своїм подарунком він був дуже задоволений.

Мама була щаслива, подарунок їй сподобався. Ромчик сяяв від задоволення.

Роман Вишняк, закрив підручник, вимкнув настільну лампу. Потягнувся і глянув на годинник.

«Ого, вже шоста ранку», — промайнуло у нього в голові. — «До іспиту, здається, готовий. Можна мамі зателефонувати. Вона вже прокинулася».

Слухавку взяли відразу.

— Мамочко, з днем народження. Здоров’я тобі міцного. Як ви там?

— Дякую, рідненький. Ти, як завжди, перший мене привітав. За хустку спасибі. Посилку отримала. Тільки вона дуже дорога, навіщо ж було так витрачатися? Батько нездужає трохи. А в загальному, все добре. Ти на зимові канікули приїдеш? — Щасливо заторохтіла мати.

— На жаль, не вийде, матусю. Я на роботу влаштувався.

— А навесні, на свій день народження? Двадцять років, все ж тобі виповниться. Ювілей.

— Подивимося, мамо. Навчання, робота. Не знаю, — відповів Роман.

— Ти добре їси? Шапку, напевно, не носиш. Бережи себе, не хворій. Тітка Віра збирається до Києва, я посилку тобі зібрала. Вона привезе. Там шкарпетки зв’язала, вони теплі. Одягай. Ноги не застуди. Продовжувала мама.

— Гаразд, матусю. Їм добре, шапку одягаю, шкарпетки носити буду. Мені треба бігти. Подзвоню ще.

— Дівчина ж хоч у тебе є? — почулося в трубці. Розмова перервалася.

Роман оглянув кімнату, випив холодної кави і побіг до інституту.

Роман Сергійович Вишняк прокинувся рано. Тихесенько вийшов на кухню, щоб не розбудити дружину з дітьми. Щільно закрив двері. Сьогодні у мами день народження. Вона встає рано. Можна дзвонити.

— Мамочко, з днем народження. Як ти?

У слухавці почувся кашель.

— Ромчику, спасибі. Все у мене добре. Ти, знову, перший мене привітав. — Відповіла мама. — Ви як? Дітки здорові? Як дружина?

— Так у нас все добре. На зимові канікули приїдемо. Всіх побачиш. Ти ліки п’єш? Грошей вистачає? Я попросив тітку Віру, вона зайде до тебе, продукти принесе. Сама нікуди не ходи. А краще подумай, може до нас переїдеш? Бо що ж ти там одна? — занепокоївся Роман Сергійович.

— Для чого я вам, щоб заважати? Та й батькову могилу я покидати не хочу. У тебе навесні ювілей, п’ятдесят років. Хотілося б приїхати, привітати тебе. Я тобі светра в’яжу. Теплого. У ньому не застудишся.

Роман Сергійович посміхнувся.

— Обов’язково приїду і привезу тебе. — Роман Сергійович прислухався, з кімнати долинали дзвінкі голоси дітей. — Все, матусю, будь здорова. Коли щось дзвони. Відразу примчуся. Цілую тебе.

Роман Сергійович Вишняк цієї ночі спав дуже погано. Вранці він тихенько встав з ліжка і підійшов до шафи. Сьогодні у мами день народження. Він дістав старий, обшарпаний фотоальбом і почав гортати. Фотографії були старі, багато знімків вже пожовкло з роками. На них мама молода, красива. Батько строгий і серйозний. Ось, хороший знімок. На ньому всі разом на морі. Щасливі, засмаглі.

Перегорнувши сторінку, Роман Сергійович побачив листок з аплікацією. Синій листок із зошита і приклеєні пелюстки. Внизу напис — «улюбленій мамі» Він посміхнувся.

Рука сама потягнулася до телефону. Номер він знав напам’ять. Щороку, в цей день, він набирав його.

— Служба доставки, — відповіли на іншому кінці проводу.

— Це Роман Сергійович Вишняк. Замовлення привезуть скоро?

— Кур’єр вже в дорозі. Тільки, — зім’ялася дівчина, — Ромашки подорожчали. Ми Вам дзвонили. Ви слухавку не брали. Самі розумієте, зараз же зима.

— Не турбуйтесь. Я за все заплачу. — Заспокоїв її Роман Сергійович.

Білі пелюстки ромашок зливалися зі снігом і були ледь помітні. Жовта серединка переливалася в променях. Здавалося, що маленькі сонечка сяяли на могилці.

— Здрастуй, мамо. З Днем Народження. — Тихенько прошепотів Роман Сергійович. — У нас все добре.

Дружина в Єгипет з онуками полетіла. Вони здорові. Діти працюють. Мамочко, шапку я одягаю і харчуюся добре, не хвилюйся. Вибач мене, я не носив твоїх шкарпеток і светра. Вони досі лежать у шафі. Влітку провідаю батька. Люблю тебе мамо!

Фото ілюстративне.