fbpx

До дев’яти років росла у дитбудинку. Хтось із старших порадив, що просто так тебе не заберуть, треба самим шукати родину та сподобатися їм. Ну, я і послухалася цієї поради.

До дев’яти років росла у дитбудинку. Хтось із старших порадив, що просто так тебе не заберуть, треба самим шукати родину та сподобатися їм. Сказали що так вже багато робили, і успішно найшли родини в яких зараз живуть. Хтось написав навіть оголошення в газету, а хтось дзвонив по номерах у довіднику і просив взяти його з дитбудинку.

Ну, я і послухалася цієї поради, але трошки не в тому плані як мені казали.

Був день міста, ми гуляли з друзями, і випадково зіткнулася з жінкою, вона на мене накричала, мовляв, з дитбудинку (по нам видно було) — невиховані та егоїстичні діти. Нам часто так люди казали тому мене це не образило.

Не знаю навіщо, але я відповіла: “Щось не подобається, візьми та перевиховай!” – і пішла.

Мене впіймав її чоловік і змусив вибачатися, але я уперлася і мовчала, в результаті мене відпустили.

Я була обурена такою поведінкою дорослих людей, і мене це ні каплі не образило.

Через два тижні прийшла та сама жінка до мене у дитбудинок. В нашому місті лиш один дитбудинок, тому мене було знайти легко.

Єхидно посміхаючись, спитала: “Ну що, не передумала?”. Я кивнула, і за два місяці мене удочерили.

Ставилися досить добре, полюбили мене як рідну, по сьогодні сміємось з цієї історії, а я сім’ю знайшла дуже дивним способом.

You cannot copy content of this page