– Дмитре, ти впевнений, що це гарна ідея? – голос дружини, Анни, звучав тривожно.
Я спинився, зупинивши рух картатого кошика, наповненого харчами, на касі супермаркету. Переді мною стояв чоловік у костюмі, тримаючи в руках пачку борошна, банку консервованого м’яса та коробку з вівсяними пластівцями.
– Що не так, Аню? – я спробував приховати роздратування. – Ти ж сама просила мене зайнятися підготовкою до зими.
Анна кивнула, знизуючи плечима:
– Так, але ти помітив, що вдома вже немає місця для нових банок і мішків?
Я скрипнув зубами. Останні тижні були складними: різке зростання цін на продукти, перебої з постачанням, а головне – моя робота в офісі опинилася під загрозою скорочення. Усе це змушувало мене діяти. Та коли Анна згадала про місце, я згадав горище.
– Горище ще майже порожнє, – відрізав я, вкладаючи чергову упаковку з бобовими у кошик.
Вона хотіла щось додати, але за нами вже утворилася черга. Одна з жінок, обурена нашим довгим обговоренням, промовила:
– Ну, може, досить обговорювати апокаліпсис посеред магазину? Люди стоять, час іде!
Анна зашарілася й відступила вбік, дозволяючи мені розрахуватися.
Повернувшись додому, я спустив пакети на кухонний стіл і сів, намагаючись упорядкувати думки. За останній рік моя голова була зайнята лише одним питанням: як забезпечити нашу сім’ю на випадок найгіршого. Я почав цікавитися запасами, дивитися відео на YouTube, де люди розповідали, як зберігати продукти на роки вперед. Усе це стало для мене новою реальністю. Але реакція Анни змусила мене замислитися.
– Дмитре, мені здається, що ти трохи перегнув палицю з цими запасами, – Анна сіла поруч зі мною і була збентежена. – Ми ж живемо не в джунглях, а в Україні. У нас є супермаркети, у нас є магазини.
– Аню, ти справді думаєш, що так буде завжди? – я подивився на неї. – Ось, згадай, як навесні ми не могли знайти гречки. А як минулого місяця цукор злетів у ціні? Я просто хочу, щоб у нас завжди був запас.
Вона зітхнула, зрозумівши, що сперечатися марно.
– Добре. Але якщо ти вже вирішив зайнятися цим серйозно, давай зробимо це разом, щоб у нас був порядок, – запропонувала Анна. – І, будь ласка, не витрачай усі гроші на консерви.
Наступного дня ми вдвох сортували наші запаси. Анна виявила неабиякі організаційні здібності: розклала всі банки за датами, підписала кожну етикетку й навіть створила таблицю в телефоні для контролю.
– Дмитре, подивися, ось це м’ясо потрібно з’їсти до кінця року, а ці крупи можуть стояти ще два роки, – вона показала мені список. – Якщо вже робити запаси, то робити їх правильно.
Я був вражений. Виявилося, що моя дружина не просто підтримує мене, а й готова взяти на себе частину роботи. Це зміцнило мою віру в правильність нашого рішення.
Проте, як це часто буває, не всі в нашому оточенні зрозуміли мої дії. На роботі колеги почали жартувати:
– Дмитре, ти що, готуєшся до кінця світу? – питав Андрій, мій сусід по кабінету. – У нас тут міська цивілізація, а ти живеш, ніби в тайзі.
– Смійся, скільки хочеш, – відповів я спокійно. – Але коли ти не зможеш купити собі хліба, прийдеш до мене.
Зрештою, мої слова, можливо, звучали занадто різко, але я почав помічати, що навіть ті, хто спершу сміявся, почали замислюватися. Дехто став питати поради:
– Дмитре, а де ти купуєш такі великі мішки з борошном?
– Як ти зберігаєш овочі, щоб вони не псувалися?
Я ділився своїми знаннями, але завжди додавав:
– Не робіть цього, якщо не готові до дисципліни. Зайві продукти теж можуть перетворитися на проблему.
Одного дня, коли я повернувся з роботи, Анна зустріла мене з блискучими очима:
– Дмитре, ти не повіриш! Сьогодні в магазині касирка запитала мене, чи я часом не продаю консерви. Каже, що бачила в соцмережах, як хтось торгує домашньою тушонкою, і подумала, що це я.
Ми обоє розсміялися. Але цей випадок підштовхнув нас до нової ідеї. Ми вирішили почати ділитися нашими рецептами та порадами з іншими. Так я створив невеликий блог, де розповідав, як правильно зберігати продукти, що варто купувати і як економити кошти, створюючи запаси.
Сьогодні я пишу цей текст і хочу запитати вас, мої дорогі читачі: як ви готуєтеся до непередбачуваних ситуацій? Чи варто вкладати час і гроші в запаси? Чи, можливо, я даремно переживаю? Напишіть свої думки. Мені справді цікаво почути ваші поради.
