Осінній парк. Гуляють хлопець з дівчиною. У молодої пари побачення. У неї в руках квіти і білий заєць. Оля дуже любить іграшки і Мишко, знаючи це, балує її всілякими дрібничками. То собачку подарує, то ведмедика, а цього разу красивого зайця. Оля в захваті.
Парк напівпорожній. Вдалині на лавці сидить маленька дівчинка, на вигляд їй років п’ять. Вона сумно вдивляється в далечині. Закохані перезирнулися.
— Підійдемо? — запитує Оля, — Може щось трапилося?
— Так, звісно, — погоджується Михайло, — Цікаво, чому вона одна?
Не поспішаючи підходять і вітаються з малечею. Вона, мовчки, дивиться перед собою.
— Я — Оля, а це, — показує рукою на хлопця, — Мишко. А як тебе звати?
Дівчинка не реагує на запитання. Вигляд у неї настільки сумний, що пара вирішує з’ясувати, в чому справа.
— Дитинко, а чому ж ти тут одна? — обережно поцікавилася Оля, — Де твоя мама?
Дівчинка здригнулася і підняла на неї свої оченята повні сліз.
— Її, напевно, вдома діймають. Вона й дременула, — припускає Оля, звертаючись до Михайла, — Що скажеш? Ми ж не можемо її тут так залишити? Як же ж нам бути?
— Стривай, Олю, треба подумати, — пропонує він, а сам розгублено озирається навсібіч. Зауважує, що в трьох метрах за деревом стоїть чоловік і розмовляє по телефону, — Пішли Геть! Он, бачиш! А що, якщо це її батько. Треба розібратися.
— Тобі нудно? — знову питає дівчина, — Ти хочеш гратися, а тато зайнятий, так?
Дівчинка опустила очі і знову вглядалася в одну точку. Пара переглядається і зітхає. Оля киває на іграшку. Мовляв, «можна її подарувати дівчинці?» Мишко розводить руками, даючи зрозуміти, що це її заєць і вона може з ним робити все, що захоче.
— Дівчинко, глянь, який у мене є зайчик! — звертається вона до дитини і простягає іграшку, — Тепер він твій! Бери! У нього ще немає імені, тому придумай, як його назвати сама. Він твій друг! Можеш гратися з ним і ділитися своїми секретами. Ось побачиш, ви потоваришуєте!
Дівчинка здивовано дивиться на Олю і бере зайця. Уважно розглядає іграшку і міцно притискає до себе.
Пухнастик явно їй сподобався. Потім знову дивиться на пару.
— Дякую! — тихо каже дівчинка і вдячно посміхається.
— О, Господи! — вигукує чоловік із-за дерева і біжить до них, — Боже!
Пара здивовано переглядається. «Може, дитині не можна іграшки?» — думає Оля і вже збирається вибачитися перед батьком. Чоловік швидко хапає донечку на руки і цілує її. У нього на очах сльози щастя.
— Ви! Ви диво! — вигукує він, радіючи, і вдячно тисне руки дівчині і хлопцю, — Я надзвичайно вам вдячний!Ви, не уявляєте, що ви зробили! Катруся, відтоді, як мами не стало, вже майже рік, як не розмовляє. А тут ви! Диво! Це просто диво!
Михайло і Оля ошелешені. На їхніх очах сталося диво — дитина знову заговорила.
— Катрусю, донечко, порадуй нас, — просить батько, — Скажи ще раз, ну? Ну?
Тепер уже всі спрямували погляди на дитину. Напружено чекають.
— Дякую! — тихо відповідає дівчинка і всім посміхається.
Мишко і Оля ще довго стоять і проводжають поглядом щасливого татуся. За одним плечем чоловіка видно голову дівчинки, а за іншим вуха білого зайця. Він щось шепоче їй на вушко і міцно притискає до себе. Притискає найдорожче.
Сталося диво! І батько тепер щасливий, тому, що щаслива його донечка.
Фото – ілюстративне (pexels).
