fbpx

День народження онуки обіцяв бути веселим і багатолюдним святом – син з невісткою постарались. Та я пішла так і не дочекавшись торту. Іду додому і плачу. Сама себе картаю, бо не гоже мати такі почуття після почутої новини, але вдіяти нічого з собою не можу просто

Всі навколо мене не розуміють. Зверталась за порадою і до близьких людей, і до знайомих, але ніхто так і не зумів сказати нічого справді корисного, тому виливаю душу тут. Може, знайдеться хтось, хто знає, як діяти у таких ситуаціях.

Звичайно, зараз багато хто біля скроні пальцем покрутить, але надіюсь знайдуться й ті, хто зрозуміє. Я неодноразово проводила паралель між своїм життям та життям моєї єдиної невістки. І зазвичай це приводить до моїх щирих заздрощів. Її дістався мій єдиний син, що оберігає її, піклується про неї та щиро любить, а всього цього у мене ніколи не було. Мій чоловік був повною протилежністю сина.

Одружувалися ми з любові, хоча й всі попереджували мене про його складний характер та можливі негаразди. Я була у рожевих окулярах і вірила, що моя любов його змінить. Але за 10 років нашого спільного шлюбу ситуація лиш складнішою ставала. Я вже почала думати про розлучення і єдине, що мене зупиняло – це син, у якого мала б бути повноцінна сім’я.

Повірте, я по-своєму любила свого чоловіка, але після розлучення зітхнула з полегшенням. Іншого чоловіка я шукати не стала та й особливо бажання не було, тому всі свої сили я вкладала у сина. Я робила все, щоб виховати його добрим та люблячим для майбутньої дружини.

Коли він почав зустрічатися з дівчатами, то я з останніх сил стримувала себе, щоб не говорити йому, як «правильно» і допомагала лише тоді, коли він сам про це прохав. Інколи ставала свідком його помилок, на що також йому нерідко вказувала. Незабаром він познайомив мене з нашою невісткою і я слова кривого про неї не сказала, бо якщо чесно, то й не було причин для цього.

На їхньому весіллі я без сумніву у голосі сказала невістці, що вона витягла щасливий квиток у лотереї життя й віднині може ні про що не турбуватись. Син допомагав її вдома, бережно ставився, а коли вона відчула, що при надії, то готовий був бігти на край світу, щоб її прохання виконати. Ось уже й у них і донечці вже рік виповнився й вони запросили мене на святкування дня народження.

Тоді я й вперше відчула, як щиро заздрю невістці. Вона має чоловіка, що не відводить від неї люблячого погляду, що з повагою слухає кожне її слово, що готовий підтримати будь-яку ідею, аби зробити її щасливою. Пам’ятаю, у нас з чоловіком посиденьки моїми сльозами закінчувались.

Потім вони повідомили, що очікують на поповнення і мені аж не добре стало, бо я з чоловіком так і не зважилась на другу дитину. Я йшла додому з того дня народження й шкодувала себе. Ну чому у світі така несправедливість. Чому я мала пройти по життю через усі випробування одна, а моя невістка отримала все на золотому блюдечку з діамантовою ложечкою?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page