Декілька місяців я чітко “натякала” Стасу, який би хотіла отримати від нього подарунок на нашу третю річницю весілля. Я не могла дочекатися цього дня, бо очікувала на романтичне побачення, ну і звісно ж, парфуми омріяного бренду. Забіжу наперед, моєму розчаруванню не було меж. Але, це був лише початок!
– Стасе, та як ти міг подарувати мені ТАКЕ на нашу річницю весілля – питаю я з обуренням, ледь не притискаючи до себе нещасливий флакон невідомих парфумів.
– Зачекай, Христино, це ж… – починає він виправдовуватися, але я вже відчуваю, що всередині мене закипає нестримне бажання пояснити йому, що моя розчарована гримаса аж ніяк не випадкова.
Мене звати Христина, і цього року ми з моїм чоловіком Стасом відзначали третю річницю шлюбу. Якщо бути відвертою, я довго чекала цього дня. Мабуть, навіть надто довго. Уявляла собі море романтики, несподівані сюрпризи й особливу атмосферу, яку ми завжди створювали раніше. Та коли я побачила його подарунок, моя щаслива мрія почала розсипатися.
Щоб ви краще мене зрозуміли, скажу прямо: я давно говорила Стасові про конкретний аромат, який хотіла спробувати. Але замість того, щоб хоча б наблизитися до моїх бажань, він подарував якийсь сумнівний набір дешевих парфумів, від яких у мене просто мимоволі скривилося обличчя.
І, щоб не видатися повною вередункою, поясню: справа не в ціні чи бренді. Головне – це відчуття, що людина тебе слухає, розуміє й намагається потішити тим, що тобі справді до душі.
Я спробувала зберегти дипломатичний спокій. Ми повечеряли у нашій улюбленій маленькій кав’ярні, що працює й ввечері. За столом про парфуми я не заїкалася – просто намагалася вдати, ніби все гаразд. Але всередині вирувало незручне відчуття образи. Можливо, комусь це здалося б дурницею, але я щоразу повторюю: стосунки будуються на увазі одне до одного. Коли ж у такий важливий день трапляється ось така «дрібниця», у мене з’являються сумніви: а чи достатньо ми з чоловіком дбаємо про емоційний зв’язок?
Наступного ранку я поділилася своїми відчуттями з подругою Олею. Ми зустрілися в парку, де гуляли з кавою навколо озера.
– Христино, може, він просто щось переплутав, – заспокоювала мене Оля, підкидаючи камінці у воду.
– Не знаю, – зітхнула я. – Мені здається, що він навіть не замислювався над тим, наскільки важливо врахувати мої бажання.
Увечері того ж дня я вирішила не мучитися здогадками й поговорити зі Стасом напряму.
– Слухай, я не хочу звучати невдячною, але ці парфуми… ти впевнений, що купив саме ті? – спитала я, намагаючись говорити лагідно, хоч у грудях уже стислося від напруги.
Стас почухав потилицю:
– Я щось замовляв у крамниці заздалегідь. Був переконаний, що консультант порадила саме те, що я шукав. Якщо чесно, навіть не нюхав їх після отримання.
Я зітхнула з полегшенням і розчаруванням одночасно. Тобто це не було свідоме «зекономлю-но я на коханій». Це була банальна помилка в замовленні, яку він не помітив. У мене одразу наче камінь із душі впав: Стас зовсім не мав на меті мене образити, він просто довірився продавчині й переплутав.
Наступного ранку я почула, як Стас телефонував у ту парфумерію. Він нервував, виправляв замовлення, намагався дізнатися, коли можна буде обміняти покупки. У глибині душі мені стало соромно, що я відразу подумала про погане, а не спробувала з’ясувати все з ним раніше.
Врешті, ціла купа емоцій лягла в основу одного висновку: без чесної комунікації будь-яка дрібниця перетворюється на клубок непорозумінь. Так, наша річниця весілля минула не так, як у моїх ідеальних фантазіях, зате я ще раз переконалася, що, хоч іноді ми й налажаємо, але все одно здатні чесно обговорити все, що накипіло.
А тепер мені цікава ваша думка. Чи були у вас подібні ситуації, коли невеличка помилка перетворювалася на серйозну проблему? Як би ви відреагували на моєму місці і що порадили б іншим у такій ситуації?
