— Дарино Павлівно, ви всім розповіли, що я „багата бізнесменка“, яка оплатить ресторан на 150 осіб? Я працюю звичайним менеджером, і моєї премії не вистачить на банкет для всього мікрорайону. Ви або самі дзвоните гостям і кажете правду, або зустрічаєте Новий рік наодинці зі своїми вигадками!
— Дарино Павлівно, ну ви ж знаєте, як нині все дорого! — Людмила Василівна зітхнула так театрально, що, здавалося, зараз знепритомніє. — Я тут порахувала на калькуляторі: один лише новорічний стіл на 15 тисяч виходить. А ще ж подарунки онукам…
— Та чого ви переживаєте, Людочко? — Свекруха розсміялася, і цей сміх прокотився луною по коридору квартири. — У мене невістка багата, бізнесменка! Вона нам весь Новий рік оплатить. І стіл накриє, і подарунки всім купить.
Ольга завмерла біля при відчинених вхідних дверей. Вона щойно піднялася на п’ятий поверх, щоб забрати семирічну Катрусю. Донька зазвичай після школи йшла до бабусі, поки Ольга з Денисом не повернуться з роботи.
— Ой, правда? — У голосі Людмили Василівни з’явилися медові нотки. — А ким вона працює?
— Менеджер у торговій компанії, — Дарина Павлівна знизила голос, але Ольга все одно чула кожне слово. — Оптом постачає товари. Гроші крутять неабиякі! Денис каже, що вона премію до свята отримує тисяч двадцять чистими.
Ольга прикрила очі. Які двадцять тисяч? Її премія в найкращому випадку складе шість тисяч, а то й менше. І ці гроші вони з Денисом уже розпланували: половина на подарунки родичам, половина — в скарбничку на літній відпочинок.
— Щастить же декому, — подала голос третя жінка, мабуть, Віра Миколаївна, подруга свекрухи. — А ми, пенсіонерки, на самій гречці сидимо.
— Та ви що! — Дарина Павлівна явно входила у смак. — Оленька в мене душевна, щедра. Я їй натякнула, що непогано б усім разом Новий рік зустріти, так вона одразу погодилася. Каже: «Мамо, кличте кого хочете, я все організую!»
Ольга відчула, як усередині все стислося. Вона ніколи такого не говорила. Взагалі нічого подібного не обіцяла! Останній раз вони бачилися три дні тому, і свекруха лише запитувала, як справи на роботі.
— Бабусю, можна я ще мультик подивлюся? — Катрусин голос долинув із кімнати.
Ольга натиснула на дзвінок. Краще удати, що нічого не чула. Поки що. Двері відчинилися майже одразу. Дарина Павлівна стояла на порозі в домашньому халаті з квіточками, на обличчі — привітна усмішка.
— Оленько! Заходь, заходь. Катруся якраз мультики дивиться.
У вітальні й справді сиділи дві жінки. Людмила Василівна, сусідка по майданчику, касирка з того ж магазину, де колись працювала свекруха, і Віра Миколаївна, пенсіонерка у в’язаному кардигані.
— Добридень! — Ольга ввічливо кивнула.
— Ой, Оленько! — Людмила Василівна одразу оживилася. — Дарина Павлівна якраз про вас розповідала. Така ви молодець, кар’єристка!
Ольга кинула швидкий погляд на свекруху. Та усміхалася ще ширше.
— Та яка я кар’єристка! — Ольга спробувала віджартуватися. — Звичайний менеджер. Працюю як усі.
— Та не соромтеся – мати гроші ж не гріх! — Віра Миколаївна подалася вперед. — Дарина Павлівна каже, ви така успішна. Мабуть, премію величезну до свята отримаєте?
Ось воно. Ольга зрозуміла, що розмова йде саме в той бік, який вона підслухала за дверями. Вона намагалася говорити спокійно:
— Ми з Денисом плануємо зустріти Новий рік вдома. Скромно, втрьох.
Повисла пауза. Дарина Павлівна на секунду розгубилася, але швидко взяла себе в руки.
— Як втрьох? — вона зобразила щире здивування. — А я? Я ж сама живу, Оленько. Мені навіть нікого в гості покликати…
Ольга відчувала, як у серці закипає роздратування, але тримала себе в руках. Не при чужих же людях з’ясовувати стосунки.
— Дарино Павлівно, звісно, приходьте до нас, — вимовила вона максимально рівним тоном. — Будемо раді.
— Ну от і чудово! — свекруха розцвіла. — І я подруг своїх приведу, гаразд? Віра Миколаївна і Люда теж самі будуть. Їм немає з ким святкувати.
— Дарино Павлівно, давайте пізніше обговоримо деталі, — Ольга перебила їх. — Мені потрібно забрати Катрусю.
Вдома Денис возився на кухні. Побачивши дружину, він усміхнувся:
— Як справи? Мама Катрусю нормально нагодувала?
— Нагодувала. Денисе, нам треба поговорити.
Вона тихо переказала чоловікові підслухану розмову. Денис слухав, ставав усе серйозніше.
— Може, ти неправильно зрозуміла? Мама іноді прикрашає, але щоб таке вигадувати…
— Я все чудово зрозуміла! Вона сказала подругам, що я багата бізнесменка. А тепер вона запросила їх до нас на банкет, який я нібито оплачую.
— Ну, покликати гостей — це нормально на Новий рік, — Денис спробував пом’якшити ситуацію.
— Денисе, я не проти гостей! Я проти того, що твоя мама вигадує про мене казки. Завтра весь район буде обговорювати мою «багату премію».
— Та годі тобі, кому це цікаво? Мама просто погарячкувала. Я з нею поговорю.
Ольга подивилася на чоловіка й зрозуміла: він буде тягнути з цією розмовою до останнього. Денис завжди боявся образити матір.
— Добре, — Ольга не стала наполягати. — Але давай одразу домовимося: ніякого шикарного столу я накривати не збираюся. Якщо твоя мама хоче привести подруг, нехай приходить, але з умовою, що кожен приносить щось своє.
Минув тиждень. Дарина Павлівна почала дзвонити частіше.
— Дениску, синку, я тут подумала… Може, червону рибу взяти на свято? Чи ікру? Оленька ж казала, що все купить.
— Мамо, ми ж домовлялися скромно!
— Як скромно? — Свекруха підвищувала голос. — Я подругам уже сказала, що буде гарний стіл. Що мені тепер, ганьбитися перед ними?
Денис не витримував і обіцяв «подумати». А Ольга тим часом дізнавалася нові подробиці. Свекруха навіть своїй начальниці, Галині Іванівні, розповіла про «банкет, який влаштовує успішна невістка».
Сусідка Зінаїда Петрівна вже теж була «в курсі».
— Зіно, ти чула? У Дарини невістка сотнями тисяч крутить! На Новий рік ресторан замовили!
Слухи росли як снігова куля. Дарина Павлівна вже запросила навіть далеку родичку Тамару.
— Кличте кого хочете! Місця всім вистачить! — цитувала вона «невістку» на кожному кроці.
Коли Денис вчергове зайшов до матері, вона зустріла його сяючим обличчям: — Синку, Галина Іванівна запитувала про свято. Може, і її запросимо? Вона така самотня…
— Мамо, це вже 25 осіб набирається! — Денис ледь не захлинувся. — Я повинен порадитися з Олею.
— А чого радитися? Вона ж сама запропонувала! Мені соромно буде перед людьми, я всім уже сказала. Мене засміють, якщо я почну відмовлятися!
Ольга випадково зустріла Людмилу Василівну в супермаркеті. Та буквально підскочила до неї:
— Оленько! Дарина Павлівна каже, ви ресторан на 25 осіб замовили? Яка щедрість! Ох, і пощастило ж їй з дітьми! Мені б таку невістку, як ви — заздрістно зітнула вона.
Ольга повільно поставила пакет молока на полицю.
— Який ресторан, Людмило Василівно? Я нічого не замовляла.
Людмила Василівна відкрила рот, закрила, а потім швидко пішла геть. Ольга зрозуміла: треба діяти негайно. Наступного дня вона поїхала до свекрухи. Дарина Павлівна відчинила двері.
— Оленько, яка несподіванка!
— Дарино Павлівно, нам треба серйозно поговорити. Я вчора зустріла Людмилу Василівну. Вона впевнена, що я замовила цілий зал у дорогому ресторані на Новий рік. Те ж саме я чула від своїх колег. На мене вже косо дивляться, розумієте? Навіщо ви говорите людям те, чого немає?
— Ну, я просто хотіла… — свекруха розгубилася. — Вони всі хвастаються своїми дітьми, а я що, гірша?
— Про мене теж повинні добре думати! — Ольга говорила жорстко. — Я не хочу, щоб мене вважали за пихату транжиру. Ви повинні подзвонити всім і сказати правду.
— Я не можу! — Дарина Павлівна сплеснула руками. — Мене засміють!
— Скажете, що перебільшили. Ми запрошуємо вас до нас на звичайну родинну вечерю. У нас вдома. Ми з Денисом, Катруся та ви. Можете взяти одну подругу, Віру Миколаївну. Але не 25 осіб. Інакше святкуйте самі.
Свекруха опустилася на стіл і закрила обличчя руками.
— Ти мене не любиш…
— Люблю. Але я не дам вам втягнути мою сім’ю в борги через ваші безглузді фантазії. Грошей на те, що ви там наобіцяли людям, у нас із Денисом немає і не буде.
Денис вперше в житті рішучо встав на бік дружини. Він поїхав до матері й підтвердив: умови Ольги не обговорюються. Свекруха плакала, казала, що Ольга її принизила, але Денис був непохитний.
Дарині Павлівні довелося проходити через «кола пекла». Дзвонити людям і зізнаватися, що «плани змінилися», було неймовірно соромно. Найгірше вийшло з начальницею. Галина Іванівна за пару днів до свята запитала:
— Дарино, то о котрій годині 31-го під’їжджати?
— Галина Іванівна… тут таке діло… невістка… вирішили зовсім без гостей. Вдома.
Начальниця уважно подивилася на неї.
— Зрозуміло, — сухо кинула вона. — Значить, усі ці розмови про «багату бізнесменку» та святкування у ресторані були просто пихатою брехнею. Так і знала, що ви здатні тільки каву на робочому місці пити, по телефону з подругами розмовляти та плітки розносити. Думаю, ваше підвищення до посади старшого продавця та перегляд заробітної плати під великим запитанням.
З того дня вона стала холодною. Дарина Павлівна відчувала себе посміховиськом. Колеги шепотілися за спиною: «Я ж казала, що вона все вигадала! Звичайна невістка в неї, як у всіх».
31 грудня Дарина Павлівна приїхала до Ольги та Дениса сама. У руках вона тримала невелику коробку з покупним тортом. Виглядала подавленою.
— Проходьте, Дарино Павлівно! — Ольга взяла торт.
Свекруха сіла за стіл, мовчки дивилася в тарілку.
— Мамо, ти всім пояснила? — обережно запитав Денис.
— Пояснила… — вона зітхнула. — Тепер наді мною в магазині сміються. Просто хотілося, щоб люди думали, що в мене все добре.
— Дарино Павлівно, у вас усе добре! У вас є родина. Ми всі вас дуже любимо. Є чоловік, подруги, робота. Навіщо вигадувати казки? — посміхнулася їй невістка.
— Бо всі навколо так хваляться! — Свекруха витерла очі. — Хотілося хоч раз відчути себе не гірше за інших.
Ольга встала.
— Давайте просто зустрінемо Новий рік. По-сімейному. Без вигадок.
Вони накрили стіл. Ольга приготувала звичайні салати — олів’є, оселедець під шубою, запекла курку. На столі були мандарини й домашнє соління.
Коли годинник пробив північ, Денис підняв бокал:
— За Новий рік! За те, щоб ми були разом. Без брехні.
Дарина Павлівна тихо сказала:
— За сім’ю. І вибачте мені… Ви не сірі. Ви — найкращі.
Катруся підбігла до бабусі й протягнула малюнок. На ньому всі четверо трималися за руки. Свекруха притисла листівку до себе, і з її очей потекли сльози тепла.
— Дякую, Оленько, що зупинила мене, — прошепотіла вона, коли вони прощалися наступного дня. — Я б так і брехала, поки зовсім не загнала б себе в кут.
— Приїжджайте просто так, — усміхнулася Ольга. — Нам потрібна бабуся.
Коли двері зачинилися, Денис обійняв дружину. Це був справжній Новий рік. Непоказний, але наповнений правдою і любов’ю.
