fbpx
Дозвілля
Чому ти така спокійна, — здивувався Ігор. — Ти взагалі ходила до неї? Розбиралася? Казала, що дільничного викличеш? О! Давай я сходжу! Я чоловік. Мене вона злякається і послухається

Оля прискіпливо оглянула сервіровку столу.

«Начебто все ідеально», — подумала вона.

Потім пройшлася по кімнатах і теж залишилася задоволена: все чисто, ніякого безладу немає, не квартира, а цукерочка!

Тут пролунав дзвінок у двері і Оля полетіла відкривати.

— Привіт! — посміхаючись сказав Ігор. — Це тобі!

І він простягнув букет троянд.

— Спасибі! Роздягайся і проходь. Зараз годувати тебе буду.

Оля та Ігор зустрічалися вже 4 місяці, але всі зустрічі були на Ігоровій території і ось, нарешті, Оля вирішила влаштувати для них романтичний обід у себе вдома.

— А у тебе тут нічого так, затишно. Диван такий м’який, — сказав Ігор після обіду, коли вони перемістилися на нього щоб подивитися який-небудь фільм.

— Я спеціально такий шукала. Мені хотілося сідати на нього і провалюватися. І телевізор я саме такий хотіла… Та й всі меблі і всі речі я підбирала під себе. Ну що, дивимося?

— Ага, — відповів Ігор.

І в цей момент обоє почули гучну музику і тупіт ніг.

— Що це?! — здивувався Ігор.

— А, та це моя сусідка. Не звертай уваги.

— Не звертати увагу? — Ігор почав дратуватися. — А як ми будемо дивитися фільм? Тут такий гуркіт стоїть, наче музика грає навіть не в сусідній кімнаті, а прямо тут! З якою гучністю вона її слухає?

Ольга знизала плечима.

— Чому ти така спокійна, — здивувався Ігор. — Ти взагалі ходила до неї? Розбиралася? Казала, що дільничного викличеш? О! Давай я сходжу! Я чоловік. Мене вона злякається і послухається.

Ольга посміхалася.

— Ігорку, нічого не треба робити.

— Та ти що, навіть не ходила до неї і не пред’являла їй претензії?

— Ну звичайно ходила і пред’являла і з дільничним приходила і навіть поліцію викликала. Так навіть придумувала підступні плани помсти — наприклад, завести величезну собаку, яка буде голосно гавкати і не даватиме їй спати, але вчасно схаменулася, — засміялася Оля.

— І?

— А зараз я просто бажаю їй щастя, здоров’я, грошей побільше і чоловіка чудового. От, як тільки, вона врубує музику, то я і починаю бажати…

— І? — запитав Ігор. — Нууу, це допомагає?

— Поки що ні. Вона стала рідше музику слухати. І це мене надихає!

— Олю, ти розумієш, що всі твої побажання сусідці — це просто нісенітниця. Невже ти думаєш, що вона через твої побажання перестане голосно вмикати музику?
Оля ще раз знизала плечима.

— А чому ні? Я таким же чином налагодила стосунки із однією колегою по роботі. Знаєш як вона мене дратувала? Ух! Аж до телемпачки. А потім я почала бажати їй всіх благ, яких тільки можна собі уявити. І через деякий час вона просто відчепилася від мене і все. Я перестала для неї існувати і вона переключилася на інших колег.

— Це просто збіг!

— Збіг чи ні — я не знаю. Але мені подобається думати, що було саме так, як я тобі розповіла. Та й сусідка почала рідше включати музику. Ось, поки ми з тобою говорили, вона вже вимкнула музику, — і Оля кинула переможний погляд на хлопця.

— Ігоре, зайди до мене, — почувся голос начальника.

— Добре, промовив він.

Ігор зібрав зі свого столу договір і звіти.

— Ти куди зібрався? — запитав колега, який сидів поряд.

— Та ж, Андрій Павлович дзвонив, просив зайти.

— А ти чув, — змовницьки зашепотів колега. — Там дочку директора вирішили влаштувати в наш відділ, а він у нас вже укомплектований, тому когось із нас повинні звільнити.

Серце у Ігоря стислося, але він і вигляду не подав.

— Ясно, — тільки і зміг промовити він.

«Ех… невже цим «щасливчиком» буду я? Звичайно не хотілося б. Місце хороше та й не готовий я зараз до таких змін. Ми з Ольгою тільки почали відкладати на покупку дачі і ось».

Нарешті Ігор зібрав все, що міг, вийшов з кімнати і попрямував до начальника.

Несподівано для себе, Ігор раптом почав бажати своєму начальникові, щоб він заробляв багато грошей, щоб в сім’ї у нього все було добре, щоб він був здоровий, уявляв його щасливим. Від цього у Ігора навіть настрій піднявся, тому в кабінет начальника він увійшов з посмішкою.

Говорили вони хвилин 30 і Андрій Павлович сказав Ігореві: «Ну гаразд, йдіть, працюйте». А згодом виявилося, що звільнили зовсім іншу людину.

— Олю, уявляєш, твоя стратегія працює!

— Яка?

— Ну, як яка? Стратегія бажати іншим добра.

— Аааа. До речі, ти помітив, що сусідка моя вже досить давно не шумить?

— Ні, не помітив. Хоча і справді не шумить.

— Так ось, вона вийшла заміж і виїхала. Тепер іноді до батьків приїжджає. Змінилася дуже. Сьогодні, як раз зустріла її в ліфті.

— Круто!

Після цих подій Ігор завжди бажав всім, хто його оточує і не дуже йому подобається — здоров’я. І після цього, всі неприємні ситуації, пов’язані з цими людьми йшли і люди ставали добрими і чуйними.

Так Ігор перевірив приказку: «Стався до інших людей так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе».

Фото ілюстративне.