Зізнавайтеся, ви кажете “Доброго дня!”?
Зі мною так вітаються щодня в усіх закладах, на що я відповідаю “Добрий день!” і бачу в очах того, хто вітається, непохитну впевненість у тому, що він знає мову краще за мене.
Багато хто тепер думає, що українською тільки так і треба вітатися. Вочевидь, ця форма виникла під впливом “Доброго ранку!”, і мовці її підхопили, бо такої немає в російській мові. І сталося це всього 10–12 років тому (спостереження Олександра Авраменка). Анатолій Жилавий у своїй статті “Як правильно вітатись” згадує іронійні слова професора Пономарева: “Форму “Доброго дня!” придумали люди, які раніше російську викладали як іноземну, а тепер українську викладають як рідну”.
Українці віками віталися “Добрий день!” і “Добрий вечір!”. Саме форми в називному відмінку наявні і в народній творчості, і у творах письменників. Натомість “Доброго дня! і “Доброго вечора!” майже відсутні і там, і там. Вони відгонять штучністю ще й тому, що люди часто вітаються так для буцімто культурнішого (читай улесливішого) звучання, забуваючи, що вітальні формули самі по собі є побажаннями. У різних піснях ми чуємо “Добрий день вам, люди добрі!”, “Добрий вечір тобі, пане господарю!” і так далі. А побажання “Гарного вам дня!”, “Вдалого вам дня!” говорять на прощання, а не при зустрічі.
В інших слов’янських мовах теж використовуються форми в називному відмінку: dzień dobry (польська), dobrý den (чеська), dobrý deň (словацька), добры дзень (білоруська), добар дан (сербська). До речі, поляки не мають аналога формі “Доброго ранку!” — з самого рання вони кажуть “Dzień dobry!”. В Україні теж переважно говорять “Добрий день!” від самого ранку — це не помилка.
Можна сказати і “Добрий ранок!”. Але, як сказано в “Російсько-українському словнику сталих виразів” 1959 р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська), в народній мові вже зранку найчастіше кажуть “Добридень!”. До речі, стягненi форми вiтань “Добридень!” i “Добривечiр!”, окрім того, що дуже гарні, не мають аналогів у сусідніх мовах.
Тож запам’ятайте: правильно казати “Доброго ранку!” (варіант “Добрий ранок!” у корпусі текстів трапляється рідше), “Добрий день!” / “ДобрИдень!”, “Добрий вечір!” / “ДобрИвечір!”, “Добраніч!” / “На добраніч!”.
Дві тези, які лунають у коментарях найчастіше:
“Добрий день!” — це констатація факту, а не побажання. Це не так. Вважається, що це скорочений варіант від “Дай, Боже, добрий день!”, як і “Доброго дня!” — скорочене “Бажаю доброго дня!”. І те, і те — побажання.
І навіть якщо пристати на версію, що “Добрий день!” — це констатація, філологиня Наталя Марченко коментує: “Такого роду усталені вирази сформувалися в часи “міфічні”, коли слово мало силу й ним на марне не кидали. Стрічаючись, люди встановлюють правила світобудови на мить зустрічі. “Добрий день!” — тобто ми в цю мить стрілися, і це добрий час, і добре місце, і ми добрі люди, і для всіх ця зустріч закінчиться добре. А вже після розмови, якщо така відбулася, чи іншої взаємодії, залежно від результату, звучать побажання: або “Доброго вам здоров’я!”, “Доброго дня!” тощо, або “Щоб тобі дорога колом стала!”. Мова — це сенси, спосіб осягнення світобудови, творення, а не набір правил”.
Чому ж тоді “Доброго ранку!” можна?
Мовознавець Олександр Скопненко пояснює, що народний мововжиток не орієнтується на частини доби під час привітання. “Добрий день!” або “Добридень!” казали і кажуть, незалежно від того, настав ранок чи вечір. Це підтверджують численні спостереження за живим народним мовленням. У російсько-українському словникові за ред. А. Кримського та С. Єфремова (1924–1933) укладачі навіть подали відповідну ремарку, що “тільки в інтелігентів” уживані форми “Доброго ранку!”; “Добривечір!”; “Добраніч!”; “На добраніч!”. Зауважте, форми “Доброго дня!” немає. Чому ж тоді “Доброго ранку!” є?
Наталя Марченко коментує: “Саме на ранок припадав пік завантаженості роботою, тож вранці не мали часу на розмови, а могли хіба що побажати стрічному добре з усім упоратися”.
Говорімо та пишімо правильно, а саме “Добрий день!” та “Добридень!”, а не “Доброго дня!”.
