Чоловік вимагав, щоб я звільнилась і сиділа вдома. А коли ми розлучилися — подав на аліменти з моєї зарплати.
— Ти взагалі розумієш, що своїми амбіціями руйнуєш нашу сім’ю? — Олег стояв посеред кухні, схрестивши руки.
Марина повільно підвела очі від документів, розкладених на столі.
— Підвищення до начальника юридичного відділу — це не амбіції, а результат п’яти років напруженої роботи, — вона намагалася говорити спокійно, хоча всередині все закипало.
— І що далі? Знову зникатимеш на роботі до ночі? А дім? А чоловік? — він театрально обвів рукою кухню.
— Олеже, ми вже це обговорювали. Я не збираюся поступатися кар’єрою. Чому тебе так зачіпає мій успіх?
— Тому що я можу забезпечити родину! — підвищив голос. — Моя зарплата дозволяє нам жити гідно. Навіщо тобі ця гонитва?
Марина закрила теку з документами.
— Річ не в грошах. Я люблю свою роботу. Вона — частина мене, — жінка подивилася йому прямо в очі. — І я не розумію, чому маю вибирати між родиною і кар’єрою, якщо ти такого вибору не робиш.
Олег насупився.
— Бо світ влаштований так, Марина. Чоловік працює, жінка — дбає про дім.
Вона похитала головою.
— В якому столітті ти живеш? Ми з тобою працюємо обоє ще з часу знайомства. Що раптом змінилося?
— Змінилося те, що твоя зарплата стала більшою за мою! — раптом випалив він і одразу замовк, ніби пожалкував.
У кухні повисла гнітюча тиша.
— Ось у чому справа… — тихо мовила Марина. — Тебе непокоїть не те, що мене немає вдома. Тебе бентежить, що я заробляю більше.
— Ні, не в цьому річ, — він відвернувся до вікна.
— Подивися мені в очі й скажи правду.
Олег повільно обернувся. У його погляді читалася образа й роздратування.
— Добре, так. Це мене чіпляє. Ти задоволена? Коли на твоїх корпоративах дізнаються, що я просто менеджер у будівельній фірмі — дивляться, як на невдаху.
— Це тільки в твоїй уяві, Олеже.
— Ні, Марина. Ти змінилася. Раніше ти радилися зі мною, а тепер усе вирішуєш сама. Тобі чоловік більше не потрібен.
— Мені потрібен партнер, а не контролер, — спокійно відповіла вона.
Розмова нічим не закінчилася, адже кожен залишився при своїй думці.
Чим більше минуло часу, тим напруженіше стояла ситуація в домі. І чим більше чоловік наполягав, щоб дружина сиділа вдома, тим менше їх хотілося туди повертатися. Проте гроші хотіли мати всі, але так не буває. Хочеш більшу зарплату, мусиш більше працювати.
Через місяць дружина дізналася, що в Олега є інша жінка. Проте чоловік вирішив взяти ініціативу у свої руки й подати на розлучення першим. Тільки вона не очікувала, що все обернеться несподіванкою.
Серед робочої кореспонденції лежав лист для Марини. Вона його прочитала й зблідла. Марина покликала коллегу на каву, щоб обговорити ситуацію, так би мовити, подивитися свіжим поглядом. А ще їй необхідна була людина поруч, щоб виговоритися.
Марина простягла колезі лист:
— Ось, милуйся. «У зв’язку з втратою працездатності в період шлюбу вимагаю призначити виплату аліментів у розмірі…» — Марина не змогла дочитати. — Я навіть не знала, що він звільнився перед нашим розлученням!
— І що ти збираєшся робити? — Віра відклала листа.
— Гадки не маю. Хіба колишні дружини платять аліменти чоловікам? — Марина нервово постукувала пальцями по столику в кафе.
— У виняткових випадках — так. Якщо чоловік непрацездатний або, наприклад, доглядає за спільною дитиною.
— Але у нас немає дітей! І Олег абсолютно здоровий! — обурено вигукнула Марина.
— Тобі потрібен хороший адвокат, — Віра дістала телефон. — Я дам тобі номер Андрія. Він саме по сімейних справах спеціалізується.
— Значить, він стверджує, що втратив роботу через ситуацію в сім’ї, викликану вашими конфліктами? — Андрій уважно гортав документи.
— Так, але це повна нісенітниця! Олег ніколи не скаржився на роботу. Навпаки, завжди казав, що у нього все чудово.
— А коли саме він дізнався про твоє підвищення?
— Я сама йому сказала. Думала, зрадіє за мене, — гірко всміхнулась Марина. — Наївна.
— Цікаво… — Андрій занотував щось у блокнот. — Тобто про підвищення він дізнався в середині березня. А розлучилися ви в травні. Виходить, звільнився десь у квітні?
— Саме так.
— І одразу після розлучення подав позов на аліменти. Дуже цікаво, — задумливо постукав ручкою по столу. — Мені потрібно трохи фактів. А поки підготуємо заперечення на його позов.
На Марину почали тиснути родичі чоловіка. Через кілька днів подзвонила його сестра з докорами:
— Ти навіть не уявляєш, як Олегу зараз важко, — у слухавці почувся голос Наталії.
— Що? — Марина не повірила своїм вухам. — Наталю, він подає на мене на аліменти!
— Бо ти його покинула заради кар’єри! Олег досі не може оговтатись.
— Не може оговтатись? — Марина обурилася. — Він змушував мене кинути роботу! Контролював кожен мій крок!
— Він просто хотів про тебе дбати. Як справжній чоловік.
— Справжній чоловік не вимагає від жінки відмовитися від того, що для неї важливо.
— Ти завжди була занадто незалежною. Діма каже…
— До чого тут твій чоловік? — перебила Марина.
— Діма каже, що жінки зараз занадто багато на себе беруть. Це й руйнує сім’ї.
Марина глибоко вдихнула.
— Наталю, послухай. Він звільнився спеціально перед розлученням, щоб потім тягнути з мене гроші. Ти не розумієш…
— І ти не вважаєш це дивним?
— Він переживає! — з обуренням відповіла Наталія. — мама каже…
— І свекруха туди ж, — Марина закотила очі. — Гаразд, я тобі передзвоню.
— Мені потрібно, щоб ці документи були готові до завтрашнього дня, — Марина передала папку новому клієнту.
— Без проблем, — Сергій усміхнувся, беручи папку. — Ви, до речі, як для людини, що перебуває в судовому процесі з колишнім, виглядаєте надзвичайно зібраною.
Марина здивовано підняла брови.
— Звідки ви знаєте про мій процес?
— Вибачте, — він ніяково всміхнувся. — Моя сестра працює у тій самій будівельній компанії, що й ваш колишній. Місто маленьке — всі всіх знають.
— Ага… — Марина напружилася. — І що ще про мене розповідають?
— Нічого поганого, не хвилюйтеся, — поспішив запевнити Сергій. — Просто… можна я буду відвертим?
— Будь ласка.
— Я сам пройшов через розлучення три роки тому. І знаю, як колишні перекручують усе на свою користь. Тому пліткам не вірю.
— Дякую, — щиро сказала Марина. — Навіть не думала, що моя особиста історія стане предметом обговорень.
— Люди завжди обговорюють чужі проблеми, щоб не думати про свої, — філософськи усміхнувся Сергій. — До речі, якщо знадобиться допомога чи просто поговорити… я гарний слухач.
— У мене для тебе чудові новини, — Андрій виглядав задоволеним. — Твій колишній офіційно ніде не працює, але фактично — влаштований у фірмі свого друга Віктора Матвієнка.
— Як ти це дізнався? — Марина не приховувала подиву.
— Простежив за ним кілька днів. Він щодня ходить у офіс “БудІнвест” і проводить там повноцінний робочий день. І ще я поговорив з його колишніми колегами — ніякого скорочення не було. Він сам написав заяву на звільнення.
— Я так і знала! — Марина схопилася. — Все було сплановано.
— І це ще не все, — Андрій дістав нову папку. — Ти казала, що він почав критикувати твою роботу приблизно за рік до розлучення?
— Так. Раніше пишався мною, а потім раптом усе змінилось.
— Я поспілкувався з вашими спільними знайомими. Виявилося, що вже тоді він скаржився на тебе, мовляв, “помішалася на кар’єрі” і “забула про родину”.
Марина поблідла.
— Тобто він ще до розлучення налаштовував друзів проти мене?
— Саме так. Класична схема — створити образ невинної людини.
Зала суду була напівпорожньою, але Марина з подивом помітила серед присутніх Наталю та Ірину Петрівну. Вони сиділи поряд з Олегом, який демонстративно відвернувся, щойно побачив колишню дружину.
Суддя — жінка середніх років із серйозним поглядом — уважно вивчала документи.
— Отже, пане Олеже Миколайовичу, ви стверджуєте, що втратили роботу через обставини в сім’ї, викликані сімейними сварками, і вимагаєте аліменти від колишньої дружини?
— Так, Ваша честь, — Олег говорив тихо, з легкою тремтячою ноткою. — Через постійні сварки я не міг нормально працювати. Мене скоротили. І зараз я не можу знайти нову роботу…
— У захисту є докази? — суддя перевела погляд на Андрія.
— Так, Ваша честь, — підвівся адвокат. — По-перше, у нас є офіційне підтвердження від роботодавця: позивач звільнився за власним бажанням.
У залі прокотився шепіт. Наталя з подивом глянула на Олега.
— По-друге, — продовжив Андрій, — ми маємо фото та свідчення, що пан Олег щоденно працює в компанії “БудІнвест”, яка належить його другові Віктору Матвієнку. Отримує зарплату — неофіційну.
Олег підскочив:
— Це неправда! Я просто іноді допомагаю другові!
— З дев’ятої до вісімнадцятої, п’ять днів на тиждень? — спокійно уточнив Андрій, демонструючи фото. — Ось ви заходите в офіс у робочий час. А ось роздруківки ваших телефонних розмов із клієнтами фірми.
Ірина Петрівна схилилася до Наталїі, щось прошепотіла. Та тільки похитала головою.
— І нарешті, — підсумував Андрій, — ми маємо докази, що позивач за кілька місяців до розлучення почав обговорювати мою клієнтку серед знайомих. Його дії були сплановані. А ще виявилося, що він як пів року зустрічається з іншою жінкою. Заміжньою. Фото докази додаю до справи.
— Не можу повірити, що він усе це розіграв, — Наталя сиділа навпроти Марини у маленькому кафе після засідання. — Мені соромно, що я повірила йому…
— Ти не винна, — Марина поклала руку на її долоню. — Він майстерно зіграв свою роль.
— Але я мала бути на твоєму боці, хоча я його сестра, — в її очах блищали сльози. — А я… зрадила.
— Наталю, скажи чесно. Це не тільки у Олега так? У тебе є якісь свої сімейні проблеми?
Наталія зітхнула.
— Діма каже ті самі речі, що й Олег. Що я маю сидіти вдома, бо справжня жінка — це берегиня, а не якась там кар’єристка.
— І що ти думаєш?
— Я думаю, що можу втратити сім’ю. Але після сьогоднішнього… — вона ледь помітно похитала головою. — Я не хочу перетворитися на тінь власного чоловіка.
— Я тобі нічого не можу порадити, — відповіла жінка. — Я і сама собі не могла нічого порадити.
На роботі Марині морально було важко.
— Ти не мусиш брати слухавку, — зауважив Сергій, коли телефон жінки знову завібрував.
— Знаю. Колишній не заспокоїться, — Марина вимкнула звук. — Минуло вже пів року після суду, а він досі думає, що я йому щось винна.
— Ти йому нічого не винна, — Сергій узяв її за руку. — Ти — сильна, розумна й незалежна. Саме за це я тебе й покохав.
Марина усміхнулася:
— Ніколи б не подумала, що після всього цього зможу знову комусь довіритися.
— Не всі чоловіки, як Олег, — Сергій м’яко провів пальцями по її долоні. — Деякі з нас не лякаються сильної жінки, а захоплюються нею.
— Увага всім! — директор компанії зробив оголошення. — Сьогодні ми вшановуємо найкращого працівника року — начальницю нашого юридичного відділу, Марину Сергіївну!
Пролунав гучний шквал оплесків. Марина озирнулася на тих, хто був поруч: Сергій, Віра та Андрій. Вони всі усміхалися — щиро, тепло.
— Дякую вам усім, — сказала Марина, приймаючи нагороду. — Знаєте, рік тому я була на межі — готова відмовитися від кар’єри. Почала вірити, що не маю права на професійне зростання, бо це “не жіноча справа”.
Вона на мить замовкла.
— Але я зрозуміла одну важливу річ. Кожен з нас має право обирати свій шлях. І — встановлювати свою ціну. І мова не про гроші, — вона усміхнулася, — а про самоповагу. Про право бути собою, попри чужі очікування.
У її словах не було сумнівів — звучало це впевнено, зріло й з любов’ю до себе.
