Чоловік прийшов на богослужіння вперше за десять років завдяки незнайомці. Під час молитви Бог дав йому розуміння його проблем і бажання залишитися з дружиною, з якою уже хотів розлучатися. Він повернувся щасливий додому, залишивши незнайомій дівчині зворушливого листа подяки.
Молода дівчина на ім’я Анна знайшла собі роботу на літо в готелі на морському курортному узбережжі. Вона прибирала там десять кімнат на день. За літо Анна зустріла всіляких цікавих людей, серед них – кількох знаменитостей. Однак з усіх людей, яких вона зустріла, їй найбільше запам’ятався один чоловік. Він назвав себе паном Юліаном.
Якось на вихідні пан Юліан з’явився ввечері з невеликою валізою. Коли Анна прийшла прибирати в його кімнаті, він показався з дверей і сказав: “У моїй кімнаті прибирати не треба. Дайте мені лише кілька чистих рушників”.
Наступні два дні були такі самі. І тільки в середині тижня пан Юліан дозволив Анні прибрати у його кімнаті. Коли вона це робила, він говорив до неї і навіть допоміг їй застелити ліжко.
У суботу, Анна поприбирала, як зазвичай, у своїх десяти кімнатах і також у кімнаті пана Юліана. Закінчивши, Анна пішла пішки вуличкою на богослужіння, яке починалося о 4.30.
Несподівано до неї під’їхала машина. То був пан Юліан: “Чи можу я тебе підвезти?” – запитав він. Вона сказала, що прямує до церкви і радо би під’їхала туди.
Як тільки Анна сіла в машину, на неї посипалася злива запитань. Як часто вона відвідує богослужіння? Чому ходить на них вона, тим часом, як багато молодих людей – ні? Чи подобаються їй проповіді? Чи вона завжди приймає Святе Причастя? “Ходіть і подивіться”, – відповіла Анна.
Коли вони під’їхали до церкви, пан Юліан запитав Анну, чи міг би він піти разом з нею на Службу Божу? Дівчину вже почав втомлювати цей незнайомець і його чудернацькі запитання. Але серце її розм’якло, коли пан Юліан опустився на коліна і, заплющивши очі, стояв так до самого кінця служби.
Наприкінці служби чоловік встав і пішов надвір, навіть не попрощавшись.
Наступного дня, коли Анна прийшла прибирати його кімнату, невелика валізка зникла. На її місці була коробка із запискою. Вона розгорнула записку і прочитала таке:
“Дорога Анно! Подарунок у цій коробочці – для тебе, за ту чудову послугу, яку ти зробила для мене, навіть цього не знаючи. Моє подружжя останнім часом захиталося – настільки, що врешті-решт я сказав дружині, що хочу усамітнитися на кілька днів і усе обміркувати. Але що більше я думав, то більше збентеження приходило до мене.
Тоді мені трапилася ти. Ти запросила мене “піти подивитися”. Твоя прекрасна віра в Бога глибоко зворушила мене. Коли я прийшов на Службу Божу разом з тобою, це сталося вперше за десять років. Під час цього богослужіння Бог дав мені розуміння моїх проблем і бажання залишитися з дружиною.
Я повертаюся додому, дякуючи Богові, і вдячний тобі за те, що ти стала для мене вогником надії в темноті мого світу. Я ніколи не забуду, як ти допомогла мені віднайти віру. Підпис – пан Юліан”.
У коробочці був золотий ланцюжок з пречудовим золотим хрестиком.
