Чоловік продав свою обручку, щоб погуляти з друзями.
Я одружена рік, знайомі два. Закохалися з першого побачення. Чоловік тоді працював далекобійником, часто виїжджав, я чекала. Через кілька місяців після знайомства з’їхалися, він узяв витрати на орендоване житло на себе. Пізніше зробив пропозицію. Все сам, я не наполягала, не натякала, здавалося, що ще рано, але було видно, що закоханий і я сама закохалася.
Приїжджав раз на місяць на кілька днів. Звичайно, нудьгували обидва, жодних сварок. Потім одружилися. Він ще півроку поїздив, а потім так співпало, що та фірма збанкрутувала, і плюс його мама і я хотіли, щоб він покинув цю справу. Він молодий (25 років), робота важка, хотілося, щоб він був у сім’ї, вечорами повертався додому. Ну, як у всіх.
Стали разом жити повноцінно, я працювала, він трохи посидів удома, потім шукав нову роботу, але особливо нічого не подобалося. Влаштувався кур’єром, але це не серйозно, грошей мало мало. Було все, але вистачало впритул — житло, їжа, якісь дрібниці, машину обслужити і на цьому гроші скінчилися. Чоловік мріяв швидко заробляти, відкладати гроші і відкрити свою справу, щоб сісти вдома біля комп’ютера і нічого більше не робити фізично.
Раніше не був жадібним, зараз став дорікати мені бажанням піти в кафе, моєю роботою, що мало заробляю, адже у молодій сім’ї мають працювати обоє і відкладати. Я злилася, чому він тоді сам зі звільнення, вже півроку працює через раз і багато витрачає на пиво та цигарки, зате дружина має працювати та відкладати. На цьому розпочалися великі сварки.
Ще 4 місяці ми так прожили у скандалах, чоловік остаточно на все плюнув, ліг удома на дивані, кинув усі спроби шукати роботу. Сказав, що набридло все, сім’ю рано завів, із сім’єю важко буде відкласти щось тощо. Кохання та почуття це добре, але треба думати про майбутнє, і взагалі він ще не нагулявся, молодий, навіщо йому це все.
Запитала, навіщо одружився, сказав, що був закоханий, і мама підштовхнула купити обручку. Його мамі я подобалася в ролі невістки: гарна, порядна з доброї родини, ось мама й прилаштувала сина. Знаю, що звучить безглуздо, але коли одружувалися, здавалося, що кохання неземне і назавжди. Я й досі його люблю.
У результаті чоловік одного дня переїхав до мами. Залишив мене з неоплаченим житлом, у нього грошей не було, він не працював до пуття, за житло заплатила я. Кілька днів не дзвонив, не цікавився як я, дзвонила його мама, засмучена, як так вийшло. Через тиждень мама попросила мене приїхати, і чоловік теж написав, що зустріне (сусіднє місто). Я поїхала, мені хотілося розібратися в ситуації, ну як так? Жили й на тобі.
Коли я приїхала, чоловік вдав, що я приїхала до його мами, оскільки вона ініціатор, і пішов до друзів. Увечері повернувся п’яний, при мамі став чіплятися, обіймати, говорити, що я його і що він нудьгує. Я не реагувала. Думаю, будеш тверезий, поговоримо. На наступний день нічого не змінювалося, чоловік на мене поглядав, але мовчав, мама тільки зітхала і говорила: “Давайте миритися”.
Я сказала, що якщо ми не можемо ні до чого прийти, я поїду до своїх батьків на кілька тижнів.
Чоловік мене не зупинив, але на автобус провів, перед прощанням сказав: «Можливо, у нас все налагодиться, але давай поки будемо окремо, я поїду знову в рейс, тільки там можна добре заробити, а потім може, повернуся». Я спитала: «То ти поїдеш туди і повернешся як чоловік? Тобто мені допомагатимеш фінансово, дзвонити, все як раніше?». Він сказав, що не знає, можливо, з натяком, що поки живи сама, за все плати сама, може, я повернусь і тоді подивимось.
Для мене це, звичайно, повний абсурд. Я до останнього думала, що буде як у кіно, він мене так і не посадить на автобус, і ми повернемось до нас додому. На жаль. Я поїхала. Цього ж вечора чоловік сказав, що знайшов уже собі новий рейс, через пару днів, а сьогодні йде до друзів. Мене сплавив до мами і пішов гуляти до ночі, а наступного дня дзвонив, видно було, що погуляв «добре». До речі, друзі у нього жахливі, всі без сімей, без дітей, алко та наркозалежні. Я боролася, щоб він не спілкувався з ними, але досягла свого лише на якийсь час. Як тільки він від мене пішов, одразу ж побіг до них.
Наступного дня чоловік знову пив, дзвонив мені п’яний, сказав, що хоче таки повернуться, але треба почекати, треба з’їздити в рейс, щоб заробити грошей і тоді він повернеться. При цьому зізнався, що зовсім не було грошей, ні машину заправити, ні піти погуляти, у мами брати соромно, і він продав свою обручку. Кільце — символ нашого кохання та подарунок його батьків, просто здав у ломбард, навіть без права викупу. І на що? На бензин та на алкоголь.
Не можу повірити. Чоловік казав, що повернеться до мене, щоб я чекала і кільце він купить нове, якщо що. А для мене важливий сам факт, здати обручку — це ж треба не мати жодних моральних цінностей.
Мама його дзвонить, каже, що він одумається, що він мене любить, щоб я на нього чекала. Він ніби хоче повернутися. І чесно, за хорошого розкладу, я б теж хотіла, щоб все було як раніше. Я не можу повірити, що різко так усе скінчилося, і я вже без чоловіка. Але його звільнення з дому, його гульки, коли я поїхала до мами, і те, що він продав кільце, як таке можна пробачити!
Мечусь між двох вогнів, ще не охолола, сумую за ним, хочу бути поруч. Але, і в той же момент видно, що він недолугий і вчинив зі мною як непорядний і не факт, що таке не повториться.
Не знаю що робити. Чекати чи ні? Думаю про це, не перестаючи.