fbpx

Чоловік повернувся додому і одразу з порога, не знявши ні взуття, ні верхнього одягу, випалив: – Лєна! Нам треба серйозно поговорити. І тут же, на одному диханні, широко розкривши і без того величезні очі і не витримавши навіть мінімальної паузи: – Я закохався!

«От дідько», подумала Лєнка, «Ось і до нас в родину криза середнього віку завітала. Ну здрастуй, здрастуй», але нічого не сказавши, дуже уважно подивилася на чоловіка, чого не робила вже років п’ять або шість або вже вісім?

Кажуть, що на порозі у вічність проноситься все життя перед очима, так ось у Оленки почало проноситься все їх спільне життя з чоловіком. Познайомилися вони банально – по інтернету. Якщо б виявися хоч один з них людиною чесною, то не судилося б їм зустрітися. А так Лєнка скосила собі три роки, майбутній чоловік накрутив собі три сантиметри зросту і таким ось нехитрим чином, хоч і з труднощами, але вони все ж змогли ще втиснутися в задані один одним критерії пошуку і знайтися.

Лєнка вже й не пам’ятала, хто кому перший написав, але точно знала, що лист майбутнього чоловіка був без будь-якої надмірності і з легкою самоіронією, що їй дуже імпонувало. У тридцять три роки і при посередній зовнішності, вона реально оцінювала свої шанси на шлюбному ринку і прекрасно розуміла, що знаходиться, якщо і не в останньому ряду, то в передостанньому вже точно, тому твердо вирішила на перше побачення прикусити язика, розвісити вуха, одягнути рожеві окуляри і мереживну прекрасність, а в сумочку покласти саморобне печиво і томик віршів.

Перша зустріч пройшла, на подив, легко (ось що значить одягнутися в правильний образ!), Їх роман розвивався так бурхливо і стрімко, що майбутній чоловік, не на жарт злякавшись, пропав на півроку, перед розставанням продавши Лєнці свій старий комп’ютер, як їй потім здалося, за явно завищеною ціною.

Але зрозуміла вона це не відразу, а лише після того, як зняла з себе тісну сукню свого образу “німо-глухо-сліпої господині-інтелектуалки”. Правда, проживши півроку в режимі “дім-робота-дім” і абсолютної тиші самотності, дзвінок майбутнього чоловіка сп’янив її відразу до такої міри, що вона тут же знову влізла в той тісний образ-наряд і тепер розцінювала їх комп’ютерну угоду, виключно, як комерційну жилку талановитого бізнесмена.

Разом їм було цікаво, тому після півроку регулярних зустрічей і постійного натиску батьків, які втратили надію ще в цьому житті побачити онуків, майбутній чоловік наважився і зробив Лєнці пропозицію. Вони спритно перезнайомили свої сімейки, умова нареченого і нареченої, відсвяткувати весілля у вузькому сімейному колі, була батьками беззастережно і одноголосно схвалена і боячись, що хтось може раптом і передумати, для одруження був обраний перший з можливих вільний день.

Жили вони, як Лєні здавалося, добре. Клімат в сім’ї переважав тропічний з характерними невеликими сезонними коливаннями температури, але дружний і поважний – хіба не це щастя?

Чоловік, будучи типовим представником чоловічої частини людства і тому більш простим і прямолінійним, скинув свій тісний костюм-образ “емпатично-ніжно-романтичного мачо-непитущого з золотими руками” вже через кілька тижнів після весілля і постав перед Оленкою таким, яким був – простим, працьовитим і турботливим чоловіком в зручних домашніх спортивках.

Лєнка ж, як представниця більш складного жіночого племені, розпускала тугий корсет свого образу “німо-глухо-сліпенької господині-інтелектуалки” по чуть-чуть, ледве-ледве вловимо, але швидка звістка про грядуще поповнення стрімко прискорила цей процес і тому вже через рік вона теж, не без задоволення, повністю розпрощалася зі своїм образом, що буквально тріскався по швах і, полегшено зітхнувши, переодяглася в затишний домашній халат.

Той факт, що, незважаючи на взаємне розставання зі своїми образами, ніхто зі стосунків не втік і навіть не пред’являв один одному претензій, остаточно переконало Лєнку в правильності прийнятого колись рішення і зміцнило її віру в їх союз.

Побут і виховання двох дітей, що один за одним народилися, звісно ж розгойдували їх сімейний човен часом дуже навіть сильно, але корабель встояв, а потім, коли шторм затихав, вони знову продовжували розмірено і чинно дрейфувати по хвилях свого сімейного життя.

Щасливі бабусі і дідусі допомагали їм як і де тільки могли, на роботі вони повзли, хоч і повільно, але впевнено по кар’єрних сходах вгору, не забуваючи при цьому подорожувати, приділяти час своїм захопленням і, звичайно ж, один одному, не вибившись при цьому з середньостатистичних даних.

І ось вони одружені дванадцять років, і за всі ці роки чоловік жодного разу не був викритий в невірності або навіть просто помічений в легкому флірті з ким би то не було, хоча Лєнка була дамою зовсім не ревнивою, і він міг би собі таку витівку, без подальшого буревію, дозволити. Вона уявила чоловіка фліртуючим і мимоволі посміхнулася, тому що картинка, яка спливла в її голові була дуже вже смішною і навіть безглуздою. Вся справа в тому, що Лєнчин чоловік, після декількох невдалих спроб зробити комплімент традиційним способом, ще на початку їх стосунків і зрозумівши, що це не його стезя, вирішив змінити тактику і тепер робив компліменти виключно мовчки (чи за допомогою ультразвуку, який Лєнка не могла вловити?), просто витріщаючи очі, як довгоп’ят.

За роки їхнього спільного життя, Лєнка, за ступенем округлості очей чоловіка, навчилася розрізняти всю палітру його емоцій: від дикого захоплення, задовільного схвалення, мимовільного подиву, несподіваної розгубленості, сильного нерозуміння і повного обурення. І ось вона уявляла, як чоловік робить один за іншим компліменти якийсь крисі, відкриваючи свої очі все ширше, і ширше, і ширше…

У Оленки пересохло горло, представляючи трансформацію чоловіка в довгоп’ята, вона нервово посміхнулася і просипіла:

– Ну і як звуть твою крису?

Очі чоловіка тепер насправді поповзли на лоба і він судорожними рухами нишпорячи по всьому одязі, заїкаючись, заторохтів:

– Як? Як ти… як… як взагалі… ти змогла… здогадатися, що я закохався в крису?! Нє, ну ти даєш… Ти розумієш, я просто не міг пройти повз, я отетерів коли її побачив… ти тільки подивися, яка вона класна, яка м’якенька, яка гарна… як вона схожа на тебе…

Чоловік дістав з-за пазухи маленьку сіреньку криску з рожевими напівпрозорими вушками, рожевим носиком і чорними очима-намистинками.

Далі Ленка вже нічого не чула. Вона милувалася своїм чоловіком, його новою подружкою, їх обопільними обнімашками і була безмежно щаслива, що він закохався саме в цю крисулю, яка була так схожа на неї…

Автор: Inna Chesʹka.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page