Чоловік сказав, що треба піти до його матері, щоби провести новорічну ніч: «Вона одна, треба йти».
А як підеш, коли настрою нема, але є хвилювання? Доньку в іншому місті відвезли до пологовий І мама, як то кажуть, місця собі не знаходила.
Чоловік пішов, і було видно, що образився: завжди ці жінки вигадують собі проблеми.
А вона зателефонувала зятю, він відповів, що все як і раніше. І сказав, що непокоїться.
І вона його довго переконувала, що все буде добре Старалася, щоб голос звучав впевнено та бадьоро.
Навіть забула про Новий рік, бо нема в душі свята.
Нічого не хотілося, потопала жінка у обтяжливому очікуванні. Є причини для занепокоєння, не все гаразд зі здоров’ям у доньки: «Господи, допоможи»!
І ходила з кута в кут.
Дзвінок – схопилася жінка що є духу, дорогою табуретку перекинула, але не помітила. А то чоловік, питає, як справи.
Коротко відповіла, поклала слухавку, підняла табуретку і знову ходьба. Головне – не сидіти, тоді бентега дихати не дасть.
Десята вечора. Телефон!
Схопила слухавку – зять: «Все добре, у нас дівчинка, ваша внучка. Все гаразд, розумієте? Все у нас добре!
Внучка! Вимолена дитина! І жінка заплакала, щасливі сльози. Треба дідові повідомити. Саме дідові – це нове звання – почесне звання.
Чоловік пробасив: «Добре, що подзвонила». Голос рівний, і здогадка, що не зрадів. Гаразд, не до нього.
Дзвінок від подруги, і жінка, захлинаючись, розповіла, що внучка народилася: «Вирішила до них поїхати. Допомогти хочеться».
Подруга здивувалась: «А тобі того треба? Хай самі розгрібають. Це їхні проблеми».
Черства подруга! Не розуміє, що не проблеми, а радість!
Знову ходила по кімнаті, тільки тепер від щастя.
Накинула на плечі хустку і до сусідки. Негарно, мабуть, до людей у свято вриватися. Але вона про це не думала.
Сусідка злякалася: Що сталося? Чому плачеш?
– Внучка народилася, розумієш – внучка! Ми так чекали, я останнім часом погано сплю. Себе лаяла, що не поїхала. Зараз точно полечу, на все начхати – полечу!
Сусідка взяла за руку, у квартиру затягла: «Друзі! Нове життя! У Каті внучка народилася, довгоочікувана!
Гості встали, по черзі обіймали. Посадили за стіл, почали вітати.
Радість сяяла, як вогні. І дихалося так легко – як ніколи. Хотілося всіх обійняти.
Повернулась до себе за пів години.
Вдома не можна залишатися – емоції переповнювали. Швидко одяглась і до свекрухи.
Мама з сином сиділи за столом. І сказала жінка: Ти стала прабабусею.
Прабабуся невістку обійняла: «Ми з тобою тепер бабусі. Як добре, що дожила».
Другого січня поїхала жінка до дітей. І здавалося, що потяг повільно рухається. Швидше б!
