Зараз я відвідую психолога і намагаюся ухвалити розумне рішення. Моя оповідь – ще один спосіб виплеснути емоції. А можливо, застерегти людей: тричі перевірте все, перш ніж робити поспішні висновки.
Ми зустрілись із Орестом на весіллі друзів. Гарний, стильний хлопець зі своєю машиною та квартирою здавався просто мрією всіх дівчат. Було дивно, що він і досі один. Виявилось, що все не так просто. І за його плечима сім років подружнього життя та болісне розлучення з жінкою, яка сильно його образила правдою.
А вся справа в її бажанні мати дітей. На обстеженні після чергової невдалої спроби Орестові поставили діагноз — безпліддя. Вони зважились на штучне запліднення. Але ембріони не приживались. І Орест вирішив, що їм не варто витрачати такі гроші на марні спроби. А брати дитину з дитячого будинку був категорично проти.
Це стало несподіваною новиною для колишньої дружини. Деякий час вона ще намагалась переконати чоловіка, потім почала спати в окремій кімнаті. На спроби Орета відновити стосунки, відповідала, що без діток сім’я їй не потрібна. Орест образився і навіть почав заводити собі коханок. Про це він дуже шкодував потім. Можливо, хотів змусити її ревнувати, але все вийшло інакше. Колишня дружина вдавала, що нічого не відбувається.
А сама готувала собі шляхи відступу. Через рік у неї з’явився новий коханий, від якого вона змогла завагітніти. І, як з’ясувалося згодом, за певну сума грошей. Навіть пояснюватись не стала. Зібрала речі, написала записку і пішла.
Орест не був готовий до такого повороту подій. Хоча й визнавав більшу частину провини за собою. Поки ми не зустрілись, він взагалі був переконаний, що не зможе знову довіритись жінці. Але кохання творить дива.
Між нами просто розряд якийсь пройшов. І після зустрічі ми вже не могли один без одного.
Жили просто душа в душу. Орест заробляв достатньо, щоб дозволити мені здійснити всі мої заповітні мрії – побачити багато пам’ятних місць планети. Париж. Венеція, острів Балі… В Ізраїль поїхати довго не виходило.
Потрапили там за півроку до лютого 2022р. І ось нарешті ми на Святій Землі. Знайти місце, куди покласти записочку в Стіні Плачу, було складно, але й на моє бажання знайшлось місце. Як будь-яка жінка, я хотіла малюка. Хоч і не сказала чоловікові, що загадала саме про це.
Розумію, що багато атеїстів скажуть, що справа збігу обставин, але після прильоту відчула себе погано. Мене нудило і хотілося спати. Орест запідозрив, що я підчепила якийсь вірус і примусово повіз мене до лікарні.
Там дуже швидко з’ясувалось, що жодного вірусу немає. Я вагітна! Причому термін вже досить пристойний.
Потрібно було бачити обличчя чоловіка. Він покрився червоними плямами і грюкнув дверима кабінету так, що вони ледь не відвалилися. Звичайно, що взяла з собою тільки необхідне. Ледве назбирала грошей, щоб повернутьсь з лікарні додому. Адже гаманець з грошима я не взяла, бо дуже поспішали.
Вдома ж на мене чекав уже абсолютно п’яний чоловік. Він соромив мене, обзивав і не хотів чути, що саме він батько. Закінчилось тим, що він підніс на мене руку. Я страшенно злякалась, що можу втратити дитину і закричала так, що прибігли сусіди. Саме в їх присутності мені довелось швидко зібрати сумку і поїхати до сестри.
Сестра наполягала, щоб я написала заяву до поліції. Але, я була зайнята іншим. Мені потрібно було зрозуміти, де найближчим часом брати гроші для того, щоб моє маля народилось здоровим. Вихід знайшовся сам собою. Мені зателефонувала свекруха і попросила поговорити з нею. Мені вона нічого поганого не зробила, щоби відмовляти. Зустріч відбулась і я заявила, що не мала коханців і впевнена у батьківстві Ореста.
Ця інформація її дуже втішила. Марія Богданівна зазначила, що 100% безпліддя її синові ніхто не ставив і вона не може зрозуміти, чому він втратив надію стати батьком. Справа в тому, що при аналізі кількість «правильних» життєздатних сперматозоїдів була дуже малою. Проте, їх шукали і намагались за їх допомогою запліднити яйцеклітину його колишньої дружини, які потім не прижились. Але, стверджувала свекруха, в лабораторних умовах зародки жили. Тому вона свято вірить, що в нас зачаття могло вийти і в реальному житті. Просто зірки так збіглись. Вона була готова допомагати мені матеріально. Але, за це я мала поки що не розлучатись з чоловіком і, після народження малюка, дозволити провести тест на батьківство.
Чесно кажучи, займатись розлученням я й не збиралась. А тест – будь ласка. Чоловік зник повністю з мого поля зору. Жила я в сестри, яка дуже добре підтримала мене в той період. А грошима, як і обіцяла, допомагала свекруха.
Народжувати довелось мені за кордоном, де я, з сестрою та свекрухою опинились після важкої втечі з України. Добрі люди та волонтери допомогли нам влаштуватись. Пологи пройшли чудово. З пологового будинку мене забирали сестра та свекруха. Буквально за тиждень прийшли результатами тесту. Звичайно, батьківство Ореста підтвердилось. Тому чоловік просив дати йому шанс поговорити із ним. Він щодня дзвонив нам на вайбер, благав повернутись до України. Ми теж прийняли рішення повертатись, адже в нашому місті досить спокійно, а рідні стіни втішають. То ж залишалось лише довести до логічного закнчення документи на вивіз дитини з-за кордону. А це зайняло багато часу. І, ось, наші валізи спаконі і ми вирушили в довгоочікувану подорож.
Дорога додому була дуже легкою в порівнянні з нашою минулорічною втечею. Я спочатку поїхала до сетри. А чоловік прийшов до нас з цілою купою подарунків, повзав на колінах і просив вибачення. Пояснював свою поведінку. Видно було, що він справді вірив в мою зраду і дуже переживав через це. Був весь якийсь схудлий і почорнілий. А я дивилась на нього і не могла збагнути себе. Ось переді мною людина, за якою ще рік тому я була готова по побитому склі на край світу бігти. А тепер нічого не відчуваю, окрім пекучої образи.
Здається, свекруха відчула мої думки. Вона, на відміну від Ореста, не стала наполягати на моєму переїзді, а почала говорити дуже розумні речі. Те, що треба опрацювати образу зі спеціалістом; те, що синові потрібний батько, а мені – фінансова підтримка для щасливого дитинства малюка. І навіть те, що все забувається поступово. Адже до того ми були щасливі.
З одного боку – вона абсолютно права і я дуже вдячна їй. Після відвідування психолога я наважилась повернутися до квартири чоловіка. Але, з умовою, що сплю окремо від нього, у дитячій, та оцінюю його поведінку.
Ось так минають наші дні. Бачу, що для нього – це мука. Але він радий бачити хоча б сина.
Часто сидить поруч із його ліжечком, просить, щоб я дозволила його понянчитися чи погодувати. Я не заперечую. Але, поки ставлення до нього не стає кращим. Може, свекруха має рацію і потрібно більше часу?
